Законодательство Украины

 

Рішення №421 від 28.05.2010

Держкомпідприємництво

Про відмову у погодженні проекту регуляторного акта

Текст правового акту із змінами та доповненнями на жовтень 2010 року


                ДЕРЖАВНИЙ КОМІТЕТ УКРАЇНИ З ПИТАНЬ
             РЕГУЛЯТОРНОЇ ПОЛІТИКИ ТА ПІДПРИЄМНИЦТВА
 
                          Р І Ш Е Н Н Я
 
                        28.05.2010  N 421
 
 
                 Про відмову у погодженні проекту
                        регуляторного акта
 
 
     Державний комітет України з питань регуляторної  політики  та
підприємництва  у  відповідності  до  Закону  України  "Про засади
державної регуляторної політики у сфері господарської  діяльності"
( 1160-15 ) Р О З Г Л Я Н У В:
 
     проект Закону   України   "Про   внесення   змін   до  деяких
законодавчих актів України" (надалі - проект Закону) та документи,
що додаються до нього, подані листом Міністерства фінансів України
N 31-20010-06-5/9566 від 26.04.2010 р.
     За результатами   здійснення   аналізу   проекту   Закону  та
відповідного аналізу  регуляторного  впливу  на  дотримання  вимог
статей   4,  5,  8  і  9  Закону  України  "Про  засади  державної
регуляторної політики   у    сфері    господарської    діяльності"
( 1160-15 ) В С Т А Н О В И В:
 
     Аналогічний проект Закону неодноразово надходив на розгляд до
Держкомпідприємництва листами Державної  податкової  адміністрації
України N 16916/5/4-046 від 17.11.2008 р. та Міністерства фінансів
України N 31-20010-04-27/19943 від 22.07.2009 р.  За  результатами
опрацювання  були прийняті рішення про відмову у погодженні N 1013
від 23.12.2008 р. та N 691 від 27.07.2009 р., відповідно, оскільки
при   розробці   проекту   Закону   не   дотримано  вимог  чинного
законодавства,  зокрема,  статей 4,  5 та 8  Закону  України  "Про
засади  державної  регуляторної  політики  у  сфері  господарської
діяльності" ( 1160-15 ) (надалі - Закон N 1160).
     Проте розробником  проекту Закону не враховані надані у даних
рішеннях зауваження,  а запропонована до розгляду редакція проекту
Закону  суттєво не відрізняється за своїм змістовним навантаженням
від тих, що розглядалися раніше.
     З огляду  на зазначене,  Держкомпідприємництво залишається на
позиції,  висловленій у попередніх  рішеннях  щодо  неприйнятності
запровадження даних норм проекту Закону.
     Зокрема, зазначене стосується наступного.
 
     1. У  відповідності  до   статті   43   Конституції   України
( 254к/96-ВР  )  кожна  людина  і громадянин має право на належні,
безпечні і здорові умови праці,  на заробітну плату,  не нижчу від
визначеної законом.
     Статтею 41 Конституції України ( 254к/96-ВР )  визначено,  що
використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та
гідності громадян.  Водночас,  в статті 22 передбачається,  що при
прийнятті  нових  законів  або  внесенні змін до чинних законів не
допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
     Однак підпунктом  другим  пункту  2  розділу I проекту Закону
пропонується внести зміни  до  пункту  2  статті  1072  Цивільного
кодексу України ( 435-15 ),  у відповідності до яких банки повинні
списувати грошові кошти з рахунку клієнта в першу  чергу  (замість
четвертої  в  діючій  редакції) за розрахунковими документами,  що
передбачають платежі до бюджету,  тобто перед списанням коштів  на
підставі  рішень  суду,  зокрема,  для  розрахунків  щодо  виплати
вихідної допомоги та оплати праці особам, які працюють за трудовим
договором (контрактом), а також виплати за авторським договором.
     Таким чином,  вказана  норма  проекту  Закону  не  відповідає
Конституції  України  ( 254к/96-ВР ),  Закону N 1160 ( 1160-15 ) в
частині забезпечення у регуляторній діяльності  балансу  інтересів
громадян,   держави  та  суб'єктів  господарювання  та  потребують
виключення із редакції проекту Закону.
     Окрім цього,  слід зазначити, що згідно статті 112 Цивільного
кодексу України ( 435-15 ) в частині задоволення вимог  кредиторів
у  разі  ліквідації  платоспроможної  юридичної  особи вимоги щодо
податків,  зборів (обов'язкових платежів) задовольняються у  третю
чергу,  зокрема,  після задоволення вимог працівників відповідного
суб'єкта господарювання.
 
     2. Пунктом 5 розділу I проекту Закону передбачається внесення
змін   до  статті  13  Декрету  Кабінету  Міністрів  України  "Про
прибутковий податок з громадян" від 26.12.92 р.  N 13-92 ( 13-92 )
щодо  позбавлення права фізичних осіб - підприємців на нарахування
сум амортизаційних  відрахувань  у  порядку,  визначеному  Законом
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР ).
     Держкомпідприємництво вважає, що фізична особа - підприємець,
який   перебуває   на  загальній  системі  оподаткування,  у  разі
відповідного  документального  оформлення  та   належного   обліку
основних  засобів,  які  використовуються  у  його підприємницькій
діяльності,  має право на включення до складу валових  витрат  сум
амортизаційних відрахувань на такі основні засоби.
     Враховуючи зазначене,  пропонуємо виключити пункт 5 розділу I
проекту Закону.
 
     3. Підпунктом   2   пункту   6  проекту  Закону  пропонується
доповнити статтю 30 Закону України  "Про  нотаріат"  (  3425-12  )
новою  підставою  припинення  нотаріальної  діяльності  приватного
нотаріуса  -  неподання  в  установленому  порядку  інформації   у
випадках,  передбачених  законом  з  питань  оподаткування доходів
фізичних осіб.
     Водночас, розробником  не  наведено обґрунтування доцільності
ведення  такої  жорсткої  норми  та   неможливості   запровадження
штрафних   санкцій   для   приватних  нотаріусів  за  вищенаведене
порушення.
 
     4. Підпунктом  1  пункту   7   розділу   I   проекту   Закону
запропоновано  викласти  пункт  11  статті  10 Закону України "Про
державну податкову службу в Україні" ( 509-12 )  (надалі  -  Закон
N 509)  у  новій  редакції,  згідно  з  якою  до функцій державних
податкових інспекцій  в  районах,  містах  без  районного  поділу,
районах  у містах,  міжрайонних та об'єднаних державних податкових
інспекцій  додатково  віднесено  подання  до  судів  позовів   про
зобов'язання   фізичних  осіб  -  платників  податків  до  подання
декларацій про майновий стан і доходи (податкової декларації).
     Слід зазначити,  що  внесення  вказаної норми значно розширює
повноваження посадових осіб податкової  служби  та  не  відповідає
їхнім  функціям  і  завданням,  визначеним  у  законодавчих  актах
України.
     Зокрема, відповідно  до  Закону N 509 ( 509-12 ) на податкову
службу  покладено  здійснення  контролю,  формування   і   ведення
державного   реєстру,  роз'яснення  та  внесення  пропозицій  щодо
вдосконалення  податкового  законодавства,  а  також   запобігання
злочинам та іншим правопорушенням в податковій сфері.
     Крім цього,  на сьогоднішній день існує  декілька  декларацій
про  доходи  та  майно  різних  категорій громадян України,  що не
відповідає вимогам статті 18 Закону України від 22.05.2003  N  889
( 889-15   )  "Про  податок  з  доходів  фізичних  осіб"  стосовно
запровадження єдиної для всіх  законодавчо  встановлених  випадків
подання декларації.
     Держкомпідприємництво неодноразово  висловлював  думку   щодо
доцільності уніфікації форм декларацій, їх спрощення та визначення
єдиного строку подання.
     Зважаючи на вищенаведене, запропонована норма є передчасною з
огляду на те,  що на сьогоднішній день питання подання  декларацій
про майновий стан і доходи потребує законодавчого врегулювання.
     Підпунктами 1,  2  пункту  7   розділу   I   проекту   Закону
пропонується доповнити  новими  підпунктами статті 10 та 11 Закону
N 509 ( 509-12 ) щодо надання права органам  державної  податкової
служби обстежувати будь-які виробничі,  складські,  торговельні та
інші  приміщення  (території),  засоби  виробництва,   транспортні
засоби  та  інші  об'єкти,  які  використовуються  для  здійснення
господарської діяльності та одержання доходів платниками податків.
     Проте пунктом  15  статті  11  вказаного  Закону  (  509-12 )
органам державної податкової  служби  надано  право  вимагати  від
керівників   підприємств,   установ   і   організацій   проведення
інвентаризацій основних фондів,  товарно-матеріальних цінностей та
коштів  лише  в  ході  планових та позапланових виїзних перевірок.
Також статтею 1 Закону  України  "Про  основні  засади  державного
нагляду  (контролю)  у  сфері господарської діяльності" ( 877-16 )
визначено, що проведення перевірок, ревізій, оглядів, обстежень та
інших  дій  здійснюється  органами  державного  нагляду (контролю)
виключно в рамках проведення планових та позапланових заходів.
     Таким чином,   будь-яке   обстеження  -  це  лише  метод,  за
допомогою  якого  орган  державного  нагляду  (контролю)  здійснює
перевірку,  тому  обстеження  має  відбуватися  виключно  під  час
проведення заходів державного нагляду (контролю) та з  дотриманням
процедури, визначеної вищезазначеним Законом ( 509-12 ).
     Крім того,   запропоновані    в    проекті    Закону    зміни
необґрунтовано   розширюють  повноваження  працівників  податкових
органів при виконанні ними своїх службових  обов'язків  та  можуть
призвести   до   втручання  в  господарську  діяльність  суб'єктів
господарювання, порушення їхніх прав, встановлених законодавством.
     Також запропоновані   зміни  до  Закону  N  509  (  509-12  )
суперечать статті 22 Конституції України ( 254к/96-ВР ),  згідно з
якою  при  прийнятті  нових  законів  або  внесенні змін до чинних
законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав  і
свобод.
     Підпунктом 2 пункту 7 розділу I проекту  Закону  пропонується
внести  зміни  до  пункту 5 статті 11 Закону України "Про державну
податкову службу  в  Україні"  (  509-12  )  в  частині  отримання
органами   державної  податкової  служби  інформації  від  установ
Національного банку України та комерційних  банків  про  обсяг  та
обіг  коштів  на  рахунках,  у  тому  числі  про  ненадходження  у
встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької
діяльності, без відповідного рішення суду.
     Окрім цього,  проектом Закону пропонується  внести  зміни  до
Закону  України  "Про  банки і банківську діяльність" ( 2121-14 ),
зобов'язавши  банківські  установи  надавати   органам   державної
податкової служби  інформацію  про  юридичних  осіб  або  фізичних
осіб - підприємців,  а також вилучити частину 4 статті  62  даного
Закону  (  2121-14  )  щодо заборони банку надавати інформацію про
клієнтів іншого банку.
     Однак Закон  України  "Про  банки  і  банківську  діяльність"
( 2121-14 ) є спеціальним Законом,  який регулює порядок розкриття
банківської  таємниці.  Нормами  даного  Закону  перш  за все слід
керуватися при вирішенні банками питання про правомірність надання
інформації,  що становить банківську таємницю,  на письмову вимогу
відповідних органів.
     Відповідно до  абзацу першого статті 60 вище вказаного Закону
( 2121-14  )  інформація  щодо  діяльності  та  фінансового  стану
клієнта,  яка стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта
та взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг  банку
і  розголошення  якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди
клієнту,  є банківською таємницею. Банківською таємницею, зокрема,
є інформація про стан рахунків клієнтів.
     Виходячи із  зазначеного,   внесення   вказаних   змін   може
призвести  до  виникнення  колізій  та  неузгодженостей  з нормами
чинного законодавства.
     Пунктом 4  статті  62  Закону України "Про банки і банківську
діяльність"  (  2121-14  )  чітко  визначено   порядок   розкриття
банківської таємниці банками,  зокрема,  інформація щодо юридичних
та фізичних осіб,  яка містить банківську таємницю,  розкривається
банками органам Державної податкової служби України на їх письмову
вимогу з питань  оподаткування  або  валютного  контролю  стосовно
операцій  за  рахунками  конкретної  юридичної  особи або фізичної
особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок
часу.
     Враховуючи вищевикладене, запропоновані зміни є такими, що не
відповідають  вимогам  чинного  законодавства,  а  також  статті 5
Закону  N  1160  (  1160-15  )  в  частині  недопущення  прийняття
регуляторних  актів,  які  є  непослідовними або не узгоджуються з
діючими регуляторними актами.
     Підпунктом 2   та   3  пункту  7  розділу  I  проекту  Закону
пропонується доповнити статті  11  та  11-1  Закону  України  "Про
державну  податкову  службу в Україні" ( 509-12 ) положеннями щодо
надання  права  податковим  органам  проводити  зустрічні   звірки
платників  податків  з  метою підтвердження наявності відносин між
ними,  виду,  обсягу  й  якості  операцій   та   розрахунків,   що
здійснювались між ними,  та для з'ясування їх реальності і повноти
відображення в обліку платника податків.
     В підпункті  3  пункту  7  розділу I проекту Закону надається
визначення  зустрічної   звірки   та   пропонується   вважати   її
неконтрольним  заходом,  що  проводиться  в  порядку,  визначеному
Кабінетом Міністрів України.
     Натомість, мета  та питання,  які визначаються для з'ясування
при  проведенні  зустрічної  звірки,  а  саме:  зіставлення  даних
первинних    бухгалтерських    та   інших   документів   суб'єкта,
підтвердження обсягу і якості операцій та розрахунків,  з'ясування
реальності  та повноти відображення в обліку платника податків,  є
питаннями здійснення контролю податковими органами,  викладеними у
завданнях  та  функціях,  покладених на органи податкової служби в
чинному законодавстві (абзац другий статті 2,  пункт 3 статті  10,
пункт 1 статті 11,  пункт 1,  5 частини шостої статті 11-1 чинного
Закону України  "Про  державну  податкову   службу   в   Україні")
( 509-12 ) і тому являються питаннями контрольного заходу.
     Таким чином,  запропоновані у проекті Закону зустрічні звірки
є  по суті одним із видів позапланових перевірок,  проведення яких
регулюється нормами статті 111 діючого Закону ( 509-12 ).
     В зв'язку  з  цим,  запропоновані зміни є необґрунтованими та
такими,   що   можуть   призвести   до   перевищення   повноважень
працівниками податкових органів.
     Підпунктом 3 пункту 7 розділу I проекту  Закону  пропонується
за   наявності  достатніх  підстав  вважати,  що  розрахунок  суми
бюджетного  відшкодування  було   зроблено   з   порушенням   норм
податкового законодавства, проводити позапланову виїзну перевірку.
     Однак з редакції даної норми  однозначно  не  зрозуміло,  які
саме  підстави  вважаються  достатніми,  що  не відповідає вимогам
статті 5 Закону N 1160 ( 1160-15 ) в частині  викладення  положень
регуляторного  акта у спосіб,  який є доступним та однозначним для
розуміння особами, які повинні впроваджувати або виконувати вимоги
цього регуляторного акта.
     Таким чином,  з метою уникнення подвійного трактування змісту
вказаної  норми  проекту  Закону  та упередження можливих порушень
потребують  чіткого  визначення  зазначені  "достатні"   підстави,
відповідно  до  яких  податковий  орган  буде  мати право включати
підприємство до плану перевірок.
     Підпунктом 3  пункту  7 розділу I проекту Закону пропонується
внести  зміни  в  терміни  проведення  планових  та   позапланових
перевірок.
     Слід зазначити, що в результаті прийняття запропонованих норм
посадові особи податкової служби отримають право збільшити терміни
проведення перевірки платника  податків  майже  на  місяць.  Також
проектом  Закону передбачається зупинення перевірок з подальшим їх
поновленням.
     Проте ні положення проекту Закону,  ні супроводжуючі до нього
документи не містять ніякого обґрунтування  необхідності  внесення
зазначених змін.
     Враховуючи складний стан суб'єктів підприємницької діяльності
в умовах економічної кризи, а також доручення Уряду щодо створення
умов і розробки заходів, направлених на сприяння розвитку бізнесу,
вважаємо, що прийняття запропонованих змін є недоцільним та таким,
що звужує існуючі права  платників  податків,  погіршує  умови  їх
діяльності,  як  основних  наповнювачів  державного бюджету,  і не
відповідає напрямкам розвитку економіки держави.  Слід  зазначити,
що   податкові  органи  можуть  досягти  поставленої  мети  шляхом
підвищення ефективності адміністрування податків і зборів, а також
перерозподілом податкового навантаження.
 
     5. У  відповідності до підпункту 1 пункту 8 розділу I проекту
Закону,  яким вносяться зміни до Закону України "Про акцизний збір
на   алкогольні   напої   та   тютюнові  вироби"  (  329/95-ВР  ),
немаркованими вважаються, зокрема:
     - алкогольні   напої  з  марками  акцизного  збору,  на  яких
зазначення суми акцизного збору,  сплаченого за одиницю маркованої
продукції,  не відповідає сумі, визначеній з урахуванням діючих на
дату розливу продукції ставок акцизного збору,  міцності продукції
та місткості тари;
     - алкогольні напої та тютюнові вироби, марковані з порушенням
встановлених вимог та/або марками,  що не видавалися безпосередньо
виробникові (імпортерові) зазначеної продукції.
     Виходячи із   вище   зазначеного   формулювання,   працівники
підприємств  оптової  та  роздрібної  торгівлі  повинні   володіти
спеціальними знаннями з правил розрахунку суми акцизного збору для
кожного виду відповідної алкогольної та тютюнової  продукції,  яку
придбає підприємство для подальшої реалізації, а також інформацією
про отримання використаних на придбаній продукції марок  акцизного
збору саме їх виробником (імпортером).
     Окрім цього,  у відповідності  до  даного  підпункту  проекту
Закону  немарковані  алкогольні  напої  та  тютюнові  вироби,  які
зберігаються або транспортуються в товарних обсягах (крім товарів,
призначених  для вивезення за межі митної території України та для
реалізації магазинами безмитної торгівлі),  вважаються такими,  що
призначені  для  реалізації  на  території  України  та підлягають
конфіскації.
     Таким чином, при здійсненні умисного або неумисного зменшення
виробником відповідної алкогольної  чи  тютюнової  продукції  бази
нарахування акцизного збору або інших порушень,  які важко виявити
одразу при придбанні продукції,  відповідальність у вигляді штрафу
та конфіскації всієї такої продукції несе продавець,  який до того
ж повинен додатково  витрачати  кошти  на  навчання  та  додаткову
заробітну   плату   своїх  працівників,  пов'язану  із  обов'язком
перераховувати відповідність суми акцизного збору,  зазначеній  на
акцизній марці.
     Окрім цього,  з редакції даного підпункту проекту Закону не є
однозначно  зрозумілим,  хто саме повинен встановлювати вимоги для
маркування алкогольних напоїв та тютюнових виробів та  якими  саме
нормативно-правовими документами це передбачатиметься.
     Виходячи із вище наведеного,  даними нормами  проекту  Закону
порушено   принципи  державної  регуляторної  політики,  визначені
статтею 4 Закону N 1160 ( 1160-15 ),  в  частині  збалансованості,
тобто  забезпечення  у  регуляторній  діяльності балансу інтересів
суб'єктів господарювання,  держави  та  громадян,  доцільності  та
ефективності,  а також вимоги статті 5 Закону N 1160 ( 1160-15 ) в
частині викладення положень регуляторного акта у  спосіб,  який  є
доступним та однозначним для розуміння.
 
     6. Підпунктом   1   пункту   9   розділу   I  проекту  Закону
запропоновано доповнити статтю  1  Закону  України  "Про  державне
регулювання  виробництва  і  обігу спирту етилового,  коньячного і
плодового,  алкогольних напоїв та тютюнових виробів" ( 481/95-ВР )
(надалі  -  Закон  N  481)  положеннями щодо запровадження Єдиного
державного реєстру обладнання для виділення спирту, в якому мають,
зокрема, визначатися відомості про місцезнаходження обладнання.
     Водночас, відповідно  до  цієї  ж   статті   Закону   N   481
( 481/95-ВР   )   органами  державної  податкової  служби  України
ведеться  Єдиний  державний  реєстр  місць  зберігання,  який  вже
містить   відомості   про  місцезнаходження  місць  зберігання  та
відомості про заявників.
     Однак розробником   не  наведено  достатнього  аргументування
стосовно доцільності  введення  окремого  Реєстру  обладнання  для
виробництва  для виділення спирту,  особливо зважаючи на той факт,
що ведення додаткового реєстру призведе до  збільшення  витрат  як
суб'єктів господарювання, так і бюджету.
     Отже, вказана  норма  проекту  Закону   не   узгоджується   з
принципами доцільності,  адекватності та збалансованості державної
регуляторної політики,  визначеними  в  статті  4  Закону  N  1160
( 1160-15 ), та потребує виключення.
     Розробником пропонується статтю 1 Закону N 481 ( 481/95-ВР ),
серед  іншого,  доповнити  таким  визначенням  терміну ліцензійних
умов:
     "ліцензійні умови  - установлений з урахуванням вимог законів
вичерпний перелік організаційних,  кваліфікаційних і технологічних
вимог,  обов'язкових  для виконання у процесі виробництва та обігу
спирту  етилового,  коньячного  і  плодового,   спирту   етилового
ректифікованого  виноградного  і  спирту етилового ректифікованого
плодового,  спирту-сирцю виноградного  і  спирту-сирцю  плодового,
алкогольних напоїв та тютюнових виробів".
     Звертаємо увагу,  що  Законом  України  від   25.12.2008   р.
N 797-VI ( 797-17 ) статтю 18 Закону N 481 ( 481/95-ВР ) доповнено
нормою,  якою зазначено, що норми щодо сидру та перрі (без додання
спирту) набирають чинності з 1 січня 2010 року.
     Водночас, порядок  та  механізм  ліцензування  виробництва  і
обігу  алкогольних  напоїв  і тютюнових виробів визначено виключно
Законом N 481 ( 481/95-ВР ).
     Таким чином,  суб'єкту  господарювання  з  1  січня 2010 року
необхідно отримати ліцензію на роздрібну торгівлю сидром та  перрі
(без додання спирту) незалежно від наявності ліцензії на роздрібну
торгівлю алкогольними напоями.
     Враховуючи викладене,    запропоноване   визначення   терміну
ліцензійних умов доцільно доповнити словами "сидру та  перрі  (без
додання спирту)".
     Підпунктом 2 пункту 9 розділу I проекту  Закону  пропонується
частину  четверту  статті  3  Закону N 481 ( 481/95-ВР ) доповнити
нормою щодо надання додаткових документів, зокрема довідки органу,
що  видає  ліцензії,  про  відповідність  виробництва  ліцензійним
умовам,  яка додається до заяви суб'єкта господарювання для видачі
ліцензії.
     Слід зазначити,  що ліцензія - це документ державного зразка,
який засвідчує право ліцензіата на провадження зазначеного в ньому
виду господарської діяльності протягом визначеного строку.
     У той   же   час,   по  суті  проекту  Закону  значною  мірою
посилюються вимоги до суб'єктів господарської діяльності, що мають
намір  провадити  господарську  діяльність  з виробництва та обігу
спирту  етилового,  коньячного  і  плодового,   спирту   етилового
ректифікованого  виноградного,  спирту  етилового  ректифікованого
плодового,  спирту-сирцю  виноградного,  спирту-сирцю   плодового,
алкогольних  напоїв та тютюнових виробів,  чим ускладнюється діюча
до цього часу процедура отримання ліцензій та  входження  суб'єкта
господарювання на ринок.
     Крім того, вимога довідки про відповідність фактично свідчить
про здійснення органом ліцензування передліцензійної перевірки, що
суперечить Закону України "Про основні засади  державного  нагляду
(контролю)  у  сфері  господарської діяльності" ( 877-16 ) та суті
ліцензування.
     У зв'язку з цим, норма щодо подання для одержання відповідної
ліцензії довідки органу,  який видає ліцензії,  про  відповідність
виробництва  ліцензійним  умовам  потребує  виключення із редакції
проекту Закону.
 
     7. 16.03.2010 р.  набрав чинності пункт 4  розділу  I  Закону
України  "Про  внесення  змін до деяких законодавчих актів України
щодо протидії протиправному поглинанню та захопленню  підприємств"
від  17.11.2009 р.  N 1720-VI ( 1720-17 ) (надалі - Закон N 1720),
яким внесено зміни,  зокрема,  до статті 17  Закону  України  "Про
державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"
( 755-15 ).  Тобто, у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та
фізичних  осіб  -  підприємців  (надалі - Єдиний державний реєстр)
повинні будуть,  окрім всіх  інших  відомостей,  передбачених  цим
Законом  (  1720-17 ),  міститись також відомості про відкриття та
закриття рахунків юридичних осіб та  відомості  про  відкриття  та
закриття  рахунків  фізичних  осіб - підприємців у банках та інших
фінансових установах   (абзаци    дванадцятий    та    сімнадцятий
підпункту 3 пункту 4 розділу I Закону N 1720) ( 1720-17 ).
     На даний час, з метою забезпечення реалізації зазначених вище
норм  у  строк,  встановлений  Законом  N  1720  (  1720-17 ),  та
відповідно до прийнятого на  засіданні  робочої  групи  за  участі
представників   ДПА   України,  Міністерства  юстиції  України  та
Держкомпідприємництва від 21.01.2010 р.  рішення про  необхідність
розробки  проекту  спільного  наказу  Держкомпідприємництва та ДПА
України щодо затвердження порядку отримання першим від ДПА України
відомостей  про  відкриття  та закриття рахунків юридичних осіб та
фізичних  осіб  -  підприємців  у  банках  та   інших   фінансових
установах,  Держкомпідприємництво  розробляє  проект  відповідного
порядку такого взаємообміну.
     Однак з  огляду  на  те,  що  вимоги щодо наявності у Єдиному
державному реєстрі відомостей про відкриття та  закриття  рахунків
юридичних  осіб  та  відомостей про відкриття та закриття рахунків
фізичних осіб - підприємців у банках та інших фінансових установах
встановлено на законодавчому рівні,  вважаємо за вкрай необхідне у
такому ж порядку, тобто на рівні закону, визначити і безпосередньо
порядок  (джерело)  надходження  до  цього  Реєстру загаданих вище
відомостей.
     З цією метою,  вважаємо за необхідне,  абзац шостий пункту 10
розділу I проекту Закону викласти у наступній редакції:
     "Інформація про    відкриття/закриття    рахунків   платників
податків,  зборів (обов'язкових платежів) передається  центральним
органом   державної  податкової  служби  іншим  державним  органам
відповідно до вимог  законодавства  щодо  наявності  в  них  такої
інформації у встановленому ним спільно з ними порядку".
 
     8. Пунктом   11   розділу   I  проекту  Закону  запропоновано
виключити із Закону  України  "Про  податок  на  додану  вартість"
( 168/97-ВР  )  (надалі  -  Закон N 168) всі норми,  що стосуються
податкових векселів.
     З цього приводу слід зазначити, що рішенням Ради Національної
безпеки і оборони України від 01.02.2008 р.  "Про  стан  виконання
рішення Ради   національної   безпеки   і   оборони   України  від
15 грудня 2006 року "Про заходи щодо попередження і  нейтралізації
загроз   національній   безпеці,   пов'язаних   із  нестабільністю
правового регулювання відносин у сфері адміністрування податку  на
додану  вартість",  затвердженого  Указом  Президента  України від
25.02.2008 N 155/2008 ( 155/2008 ),  на виконання якого розроблено
вказані норми проекту Закону, не передбачено скасування вексельної
форми сплати ПДВ при імпорті товарів.
     В той же час,  підпунктом 2 "а" пункту 2 Рішення ( 155/2008 )
РНБО  доручено  підготувати  законопроект,   який   передбачатиме,
зокрема,  лише можливість погашення податкових векселів, виданих в
рахунок сплати податку на додану вартість під час імпорту товарів,
як  шляхом  їх грошової оплати,  так і шляхом заліку підтверджених
органами  державної  податкової  служби  сум  податку  на   додану
вартість,   що   підлягають  відшкодуванню  з  Державного  бюджету
України,  та  водночас,  посилення  відповідальності   банків   за
авальовані  ними податкові векселі,  які видані на суму податку на
додану вартість та не погашені платниками податку  у  встановлений
законом термін.
     Окрім цього,  без вирішення питання своєчасного відшкодування
ПДВ   та   зменшення   простроченої   заборгованості   держави   з
неповерненого ПДВ проблему вирішити неможливо.
     З огляду  на те,  що скасування податкових векселів негативно
впливає на вітчизняних товаровиробників і призводить до  вимивання
їх обігових коштів, особливо зазначене стосується експортерів, які
використовують  у  виробничому   процесі   імпортну   сировину   і
комплектуючі, скасування податкових векселів є передчасним.
     Підпунктом 4 пункту 11 розділу I проекту Закону  пропонується
доповнити підпункт   7.7.5  пункту  7.7  статті  7  Закону  N  168
( 168/97-ВР  )  нормою  щодо  надання  права  центральному  органу
державної  податкової  служби визначати перелік достатніх підстав,
відповідно  до  яких  проводиться  позапланова  виїзна   перевірка
платника   податку   для   визначення   достовірності  нарахування
бюджетного відшкодування ПДВ.
     Однак перелік  підстав  для  проведення  контролюючим органом
позапланової   виїзної   перевірки   платника   податку    повинен
визначатися   виключно  законом,  а  не  підзаконними  актами,  що
дозволить виключити  випадки  довільного  трактування  цієї  норми
податковим  органом шляхом видання нормативно-правових актів,  які
розширюють перелік таких підстав.
     Підпунктом 5  пункту 11 розділу I проекту Закону пропонується
внести зміни до підпункту "б" пункту 9.8 статті  9  Закону  N  168
( 168/97-ВР  )  щодо  анулювання  реєстрації  платника  податку на
додану вартість у разі його реорганізації.
     Слід зауважити, що відповідно до вимог законодавства юридичні
особи   змушені   проходити   процедуру    реорганізації    шляхом
перетворення.
     Згідно з статтею 108 Цивільного кодексу України  (  435-15  )
перетворенням  юридичної  особи  є зміна її організаційно-правової
форми. У разі перетворення до нової юридичної особи переходять усе
майно, усі права та обов'язки попередньої юридичної особи.
     Анулювання реєстрації платника податку на додану  вартість  у
випадку   реорганізації   призводитиме  до  збільшення  податкових
зобов'язань підприємств перед бюджетом та втрати права на бюджетне
відшкодування.
     При цьому, податкові зобов'язання нараховуються за операцією,
яка  не  має  економічних  наслідків,  не  створює  нової  доданої
вартості та не  передбачає  здійснення  поставки  товарів  (робіт,
послуг).   Це   збільшить   фінансове  навантаження  на  суб'єктів
господарювання,   які   відповідно   до   чинного    законодавства
зобов'язані  змінити  організаційно-правову  форму,  та  може мати
наслідком їх банкрутство.
     З метою  недопущення  необґрунтованого  збільшення податкових
зобов'язань та втрати права на  бюджетне  відшкодування  суб'єктів
господарювання  пропонуємо  виключити зазначений пункт із редакції
проекту Закону.
 
     9. Підпунктом  2  пункту  12   розділу   I   проекту   Закону
пропонується  викласти  перше речення пункту 7.8.9 статті 7 Закону
України "Про оподаткування прибутку підприємств" ( 334/94-ВР  )  у
наступній  редакції:  "У разі коли під час розподілу ліквідаційною
комісією  коштів  чи  майна  платника  податку,  що  ліквідується,
власник  корпоративних  прав  отримує  кошти або майно,  сума (для
майна - звичайна вартість) яких перевищує суму  витрат,  понесених
таким  платником  на  придбання таких корпоративних прав,  то сума
такого перевищення включається до складу  валових  доходів  такого
платника податку".
     Проте запропонована норма проекту Закону потребує  виключення
у   зв'язку   із  порушенням  принципу  збалансованості  державної
регуляторної політики,  визначеному  в  статті  4  Закону  N  1160
( 1160-15  ),  оскільки  необґрунтовано  погіршує  права власників
корпоративних прав та впливає на порядок нарахування дивідендів.
 
     10. Пунктом  17  розділу  I  проекту  Закону   передбачається
доповнити  пункт 2 статті 31 Закону України "Про фінансові послуги
та державне регулювання ринків  фінансових  послуг"  (  2664-14  )
словами  "або  контролюючим  органам  для забезпечення контролю за
додержанням   платниками   податків   податкового   та   валютного
законодавства".
     Проте запропонована  зміна  редакції  даного  пункту   не   є
достатньо  обґрунтованою  та  доцільною,  оскільки  в чинній нормі
йдеться  про  відповідальність  за  несанкціоноване   розголошення
будь-яких відомостей,  матеріалів,  документів,  що відносяться до
професійної таємниці. Це може призвести до перевищення повноважень
органів  державної  податкової  служби,  які  на  даний  час мають
можливість отримувати інформацію в межах компетенції відповідно до
пункту 1 статті 31 цього Закону ( 2664-14 ).
 
     11. Проектом    Закону    пропонується    внести   зміни   до
підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про  податок
з  доходів  фізичних  осіб"  (  889-15  ),  згідно  з якими доходи
фізичних  осіб  -  підприємців,  отримані  з  порушенням   правил,
встановлених  законодавством  з  питань  спрощеного оподаткування,
оподатковуються за загальними правилами, встановленими цим Законом
(  889-15  )  для  платників  податку,  що  не є такими суб'єктами
підприємницької діяльності (оподаткуванню за ставкою 15%  підлягає
весь дохід без виключення витрат).
     В цілому не заперечуючи проти внесення змін,  слід зазначити,
що  впровадження  запропонованої  норми проекту Закону призведе до
неоднозначного  тлумачення  норм   законодавства   та   подвійного
оподаткування.  Тому,  вважаємо,  що внесення вищезазначеної норми
потребує також встановлення чіткого механізму її застосування.
     Відповідно до  статті  14  Декрету Кабінету Міністрів України
від 26.12.92 р.  N 13-92 ( 13-92  )  "Про  прибутковий  податок  з
громадян"  (надалі  - Декрет N 13-92) та статті 4 Указу Президента
України від 03.07.98 р.  N 727 ( 727/98 )  "Про  спрощену  систему
оподаткування,    обліку    та    звітності    суб'єктів    малого
підприємництва" (надалі - Указ  N  727)  суб'єкти  підприємницької
діяльності  -  фізичні  особи мають право самостійно обрати спосіб
оподаткування  доходів,  одержаних   від   цієї   діяльності,   за
фіксованим  розміром  податку  шляхом  придбання  патенту  або  за
спрощеною  системою  оподаткування,  обліку  та  звітності  шляхом
сплати єдиного податку. При цьому визначення об'єкту оподаткування
відповідно до Декрету ( 13-92 ) та Указу ( 727/98 ) є різним.
     Доходи громадянина,  одержані  від здійснення підприємницької
діяльності,  що оподатковуються фіксованим податком, відповідно до
статті 14 Декрету N 13-92 ( 13-92 ), не включаються до складу його
сукупного оподатковуваного доходу за підсумками звітного  року,  а
сплачена сума фіксованого податку є остаточною і не включається до
перерахунку  загальних  податкових  зобов'язань  такого   платника
податку або осіб,  які перебувають з ним у трудових відносинах, чи
членів його сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
     Згідно із  статтею 2 Указу N 727 ( 727/98 ) доходи,  отримані
від здійснення підприємницької діяльності,  що обкладається єдиним
податком,  не  включаються  до  складу  сукупного оподатковуваного
доходу за підсумками звітного року такого  платника  та  осіб,  що
перебувають  з ним у трудових відносинах,  а сплачена сума єдиного
податку є остаточною і не  включається  до  перерахунку  загальних
податкових зобов'язань як самого платника податку, так і осіб, які
перебувають з ним у трудових  відносинах,  включаючи  членів  його
сім'ї, які беруть участь у підприємницькій діяльності.
     Зазначена норма  поширюється  на  платника  єдиного   податку
незалежно  від отриманого обсягу виручки від реалізації,  оскільки
відповідно до статті 2 Указу (  727/98  )  такий  суб'єкт  сплачує
фіксований розмір ставки податку.
     З метою   упередження    неоднозначного    тлумачення    норм
законодавства   пропонуємо   положення   Проекту  щодо  доповнення
підпункту 9.12.2 пункту 9.12 статті 9 Закону України "Про  податок
з  доходів  фізичних  осіб"  (  889-15 ) після слів "цього пункту"
словами  "а  також   доходи,   отримані   з   порушенням   правил,
встановлених  законодавством  з  питань  спрощеного оподаткування"
виключити.
     Одночасно, пропонуємо  підпункт  9.12.1  пункту 9.12 статті 9
Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб"  (  889-15  )
доповнити абзацом такого змісту:
     "Якщо фізична особа - суб'єкт підприємницької діяльності  або
фізична  особа,  яка сплачує ринковий збір,  за звітний податковий
період (квартал) перевищила граничний обсяг виручки  (доходу)  від
реалізації   продукції   (товарів,  робіт,  послуг),  встановлений
спеціальним законодавством з питань оподаткування суб'єктів малого
підприємництва (в тому числі шляхом отримання свідоцтва про сплату
єдиного податку та/або  шляхом  придбання  патенту  за  фіксованим
розміром  податку),  то сума такого перевищення оподатковується за
загальними правилами,  встановленими цим Законом (  889-15  )  для
платників  податку,  що  не  є  такими  суб'єктами підприємницької
діяльності".
     Підпунктом 4    пункту    19   розділу   I   проекту   Закону
передбачається доповнити пункт 12.1 статті 12 Закону України  "Про
податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ) нормою щодо проведення
оцінки будь-якого  рухомого  майна  у  разі  його  купівлі-продажу
(міни).
     Аналогічна норма щодо  оцінки  рухомого  майна  запропонована
також  у  змінах  до  пункту  12.3  статті  12 Закону України "Про
податок з доходів фізичних осіб" ( 889-15 ).
     Проте вимога щодо проведення оцінки будь-якого рухомого майна
у багатьох випадках може виявитися некоректною,  оскільки вартість
оцінки  може  перевищувати  вартість об'єкту рухомого майна.  Крім
того, проектом Закону не визначено порядок проведення такої оцінки
та суб'єктів, які мають право здійснювати таку оцінку.
     З огляду на зазначене,  розробнику слід доопрацювати редакцію
даного  підпункту  проекту  Закону,  зокрема,  розглянути  питання
стосовно  встановлення  вимоги  щодо  оцінки  лише  для   об'єктів
рухомого  майна  у вигляді автомобілів,  мотоциклів,  моторолерів,
човнів.
 
     12. Розробником  проекту  Закону  не  дотримано  також  вимог
статті  21  Закону  N 1160 ( 1160-15 ),  оскільки в надісланому на
погодження комплекті документів повинна бути  копія  оприлюдненого
повідомлення    про    оприлюднення    Законопроекту   та   аналіз
регуляторного впливу.
     Отже, запропоновані  проектом Закону норми порушують статтю 4
Закону N 1160 ( 1160-15 ) в частинах:
     - доцільності,  тобто  розробником  достатньо не обґрунтована
необхідність внесення запропонованих проектом Закону норм в такому
вигляді, а також - наскільки проблема, яку пропонується вирішити у
запропонованій  спосіб  викликана  саме   недосконалістю   діючого
законодавства України, яке регулює дане питання;
     - передбачуваності,  оскільки запропонована редакція  проекту
Закону   не   в   повній   мірі  узгоджується  з  нормами  діючого
законодавства України;
     - адекватності,  тобто відповідності форм та рівня державного
регулювання господарських відносин потребі  у  вирішенні  існуючої
проблеми   та  ринковим  вимогам  з  урахуванням  усіх  прийнятних
альтернатив;
     - ефективності, тобто яким чином при запровадженні зазначених
норм   буде   забезпечено   досягнення   внаслідок   дії    такого
регуляторного  акта максимально можливих позитивних результатів за
рахунок   мінімально   необхідних   витрат   ресурсів    суб'єктів
господарювання, громадян та держави;
     - збалансованості,  оскільки розробником не доведено  балансу
інтересів  громадян,  суб'єктів господарювання і держави внаслідок
реалізації проекту Закону.
     Також при розробці проекту Закону не дотримано вимог статті 5
даного Закону в частинах недопущення прийняття регуляторних актів,
які  є  непослідовними або не узгоджуються з діючими регуляторними
актами,  а також викладення положень регуляторного акта у  спосіб,
який є доступним та однозначним для розуміння особами, які повинні
впроваджувати або виконувати вимоги цього регуляторного акта.
     Враховуючи викладене,  керуючись  частиною 5 статті 21 Закону
України  "Про  засади  державної  регуляторної  політики  у  сфері
господарської діяльності" ( 1160-15 ), Державний комітет України з
питань регуляторної політики та підприємництва В И Р І Ш И В:
 
     відмовити в погодженні проекту Закону України  "Про  внесення
змін до деяких законодавчих актів України".
 
 Голова                                                М.Бродський



Украина онлайн