|
ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ
N 01-2.2/313 від 07.12.2001
Верховна Рада України
Про необхідність законодавчого врегулювання відповідальності
підприємств, установ і організацій, передбаченої Законом
України "Про основи соціальної захищеності інвалідів"
У судовій практиці господарських судів постали проблемні
питання щодо застосування деяких норм Закону України "Про основи
соціальної захищеності інвалідів" ( 875-12 ) (далі - Закон).
Відповідно до статті 19 Закону ( 875-12 ) (у редакції Закону
України від 05.07.2001 N 2606-III ( 2606-14 ) для підприємств
(об'єднань), установ і організацій незалежно від форми власності і
господарювання встановлюється норматив робочих місць для
забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох
відсотків від загальної чисельності працюючих, а якщо працює від
15 до 25 чоловік - у кількості одного робочого місця.
У статті 20 Закону ( 875-12 ) зазначено, що підприємства
(об'єднання), установи і організації, де кількість працюючих
інвалідів менша, ніж установлено нормативом, щороку сплачують
відповідним відділенням Фонду України соціального захисту
інвалідів штрафні санкції, сума яких визначається у розмірі
середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві
(об'єднанні), в установі, організації за кожне робоче місце, не
зайняте інвалідом.
Згідно з цією ж статтею Закону ( 875-12 ) порушення термінів
сплати штрафних санкцій тягне за собою нарахування пені із суми
недоїмки за кожний день прострочення, включаючи день сплати, в
розмірі, передбаченому законом.
У разі відсутності коштів штрафні санкції застосовується
шляхом звернення стягнення на майно підприємства (об'єднання),
установи, організації в порядку, передбаченому Законом ( 875-12 ).
Проблеми, пов'язані із застосуванням наведених законодавчих
приписів, полягають у такому.
1. Залишається невирішеним (так само як і в попередній
редакції відповідних статей Закону ( 875-12 ) питання щодо
наявності у Фонду України соціального захисту інвалідів (далі -
Фонд) та його відділень права на звернення до господарських судів
з будь-якими позовами, у тому числі про стягнення згаданих
штрафних санкцій. Адже згідно з частиною другою статті 1
Господарського процесуального кодексу України ( 1798-12 ) державні
органи, до яких належить і Фонд (пункт 1 Положення про Фонд,
затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 18.07.91 N
92 ( 92-91-п ), мають право звертатися до господарського суду лише
у випадках, передбачених законодавчими актами України. Тим часом
ні Закон, ані інші законодавчі акти не передбачають таких випадків
для Фонду та його відділень.
Отже за змістом наведеної норми Господарського процесуального
кодексу України ( 1798-12 ) Фонд та його відділення не мають права
на звернення до господарських судів з позовами, зокрема, про
стягнення штрафних санкцій, а так само про їх застосування шляхом
звернення стягнення на майно підприємств, установ, організацій.
У зв'язку з цим слід відзначити, що порядок і терміни сплати
зазначених санкцій, який відповідно до частини шостої статті 20
Закону ( 875-12 ) затверджується Кабінетом Міністрів України, досі
не визначено. Але й у разі його затвердження питання стосовно
права Фонду на звернення з позовами до господарських судів
залишиться відкритим, оскільки право на таке звернення можливо
встановити лише у законодавчому акті, тобто у відповідному законі.
Не вирішується та й не може вирішуватись це питання
положеннями чинної Інструкції про порядок надходження, обліку й
витрачання коштів Фонду України соціального захисту інвалідів,
затвердженої наказом Міністерства праці та соціальної політики
України, Міністерства фінансів України, Державної податкової
адміністрації України від 02.08.99 N 130/171/398 ( z0592-99 ) (з
наступними змінами і доповненнями). До того ж цю Інструкцію
прийнято і зміни до неї внесено до набрання чинності Законом
України від 05.07.2001 N 2606-III ( 2606-14 ). Вона взагалі не
узгоджується з чинною редакцією статей 19 і 20 Закону ( 875-12 ),
оскільки в ній ідеться про відрахування до Фонду, які здійснюються
підприємствами, установами, організаціями, і не згадується про
нарахування та сплату штрафних санкцій.
2. Друга проблема безпосередньо пов'язана з першою і
викликана неможливістю практичного застосування (без внесення
належних змін і доповнень до чинного законодавства) частини
четвертої статті 20 Закону ( 875-12 ). Законодавчо не врегульовано
питання про те, хто і в якому порядку визначатиме факт відсутності
у підприємств, установ, організацій коштів для сплати штрафних
санкцій, та який орган і знову - таки в якому порядку вправі
звертати стягнення на майно цих підприємств, установ, організацій.
3. Закон ( 875-12 ), а так само й інші законодавчі акти
України, не визначають ні розміру, ані порядку нарахування і
стягнення пені із суми недоїмки, яка може виникнути через
порушення термінів сплати штрафних санкцій (частина друга статті
20 Закону). Отже й цю норму Закону неможливо реалізувати на
практиці.
4. Відповідно до частини третьої статті 20 Закону
( 875-12 ) підприємства (об'єднання), установи і організації
сплачують штрафні санкції за рахунок прибутку, який залишається в
їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов'язкових
платежів). Таким чином, підприємства, установи і організації, які
у тому чи іншому звітному періоді не мають прибутку, фактично
звільняються від сплати згаданих санкцій.
5. Закон ( 875-12 ) покладає на підприємства (об'єднання),
установи, організації обов'язок створювати для інвалідів певні
умови праці і забезпечувати їм соціально-економічні гарантії,
передбачені чинним законодавством. Що ж до працевлаштування
інвалідів, то його віднесено до компетенції відповідних державних
органів (стаття 18 Закону). Тим часом відповідальність підприємств
(об'єднань), установ і організацій у вигляді штрафних санкцій
згідно із статтею 20 Закону жодним чином не пов'язується з
причинами, які зумовили недодержання підприємством, установою чи
організацією нормативу робочих місць для забезпечення
працевлаштування інвалідів. За таких умов штрафні санкції за
недодержання цього нормативу фактично набирають характеру не
майнової відповідальності, а обов'язкового платежу, не
передбаченого законом.
6. Згідно з пунктом 9 статті 26 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) підприємство з правом найняття
робочої сили за рішенням відповідної місцевої ради відповідно до
Законів України "Про зайнятість населення" ( 803-12 ) та "Про
основи соціальної захищеності інвалідів і Україні" ( 875-12 )
забезпечує певну кількість робочих місць для працевлаштування,
зокрема, інвалідів. У разі невиконання цієї вимоги або відмови у
створенні робочих місць для даної категорії населення підприємство
відраховує кошти на рахунок відповідної ради у порядку і розмірах,
передбачених зазначеними Законами.
Наведена норма Закону України "Про підприємства в Україні"
( 887-12 ) не узгоджується із статтею 20 Закону ( 875-12 ), яка
передбачає сплату штрафних санкцій до відділень Фонду, а не
здійснення відрахувань на рахунки рад.
Певні питання з числа наведених вже порушувалися Вищим
господарським судом України у його зверненні до Верховної Ради
України (лист від 01.09.98 N 01-2.2/220, копія додається), однак
внесені до Закону ( 875-12 ) зміни не вирішили деякі з цих питань
і до того ж викликали нові, про які йдеться у цьому листі.
Враховуючи викладене, з метою вдосконалення правового
регулювання передбаченої статтею 20 Закону ( 875-12 )
відповідальності підприємств (об'єднань), установ і організацій
вважали б за необхідне:
1. Внести доповнення до статей 19 і 20 Закону ( 875-12 ),
передбачивши у них:
- право Фонду та його відділень на звернення з позовами до
господарського суду про стягнення штрафних санкцій та пені;
- порядок звернення стягнення на майно підприємств, установ,
організацій в разі відсутності у них коштів для сплати штрафних
санкцій;
- розмір і порядок нарахування пені за порушення термінів
сплати штрафних санкцій;
- законодавче вирішення питання про те, чи повинне
підприємство, установа, організація сплачувати штрафні санкції за
умови, коли інваліди не працюють на даному підприємстві, в
установі чи організації у зв'язку з невиконанням чи неналежним
виконанням зазначеними у статті 18 Закону ( 875-12 ) органами
свого обов'язку щодо працевлаштування інвалідів.
Особливо підкреслюємо, що усі зазначені питання згідно із
статтею 20 Закону ( 875-12 ) та згаданою статтею 1 Господарського
процесуального кодексу України ( 1798-12 ) потребують саме
законодавчого вирішення і не можуть бути врегульовані підзаконними
нормативно-правовими актами;
2. Узгодити згаданий пункт 9 статті 26 Закону України "Про
підприємства в Україні" ( 887-12 ) із статтями 19 і 20 Закону
( 875-12 ).
Голова Вищого господарського
суду України Д. Притика
|
