|
З А К О Н У К Р А Ї Н И
Про банки і банківську діяльність
( Відомості Верховної Ради (ВВР), 2001, N 5-6, ст.30 )
{ Iз змінами, внесеними згідно із Законами
N 2740-III ( 2740-14 ) від 20.09.2001, ВВР, 2002, N 5, ст.30
N 249-IV ( 249-15 ) від 28.11.2002, ВВР, 2003, N 1, ст. 2
N 485-IV ( 485-15 ) від 06.02.2003, ВВР, 2003, N 14, ст.104
N 835-IV ( 835-15 ) від 22.05.2003, ВВР, 2003, N 35, ст.270
N 914-IV ( 914-15 ) від 05.06.2003, ВВР, 2003, N 38, ст.322
N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003, ВВР, 2004, N 13, ст.181
N 1828-IV ( 1828-15 ) від 22.06.2004, ВВР, 2004, N 38, ст.473
N 2631-IV ( 2631-15 ) від 02.06.2005, ВВР, 2005, N 26, ст.358
N 3127-IV ( 3127-15 ) від 29.11.2005, ВВР, 2006, N 8, ст.90
N 3163-IV ( 3163-15 ) від 01.12.2005, ВВР, 2006, N 12, ст.100
N 3201-IV ( 3201-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 13, ст.110
N 3205-IV ( 3205-15 ) від 15.12.2005, ВВР, 2006, N 14, ст.118
N 3273-IV ( 3273-15 ) від 22.12.2005, ВВР, 2006, N 16, ст.134
N 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006, ВВР, 2006, N 35, ст.296
N 133-V ( 133-16 ) від 14.09.2006, ВВР, 2006, N 43, ст.414
N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006, ВВР, 2007, N 2, ст.15
N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006, ВВР, 2007, N 10, ст.90 }
Розділ I
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ
Глава 1
ЗАГАЛЬНI ПОЛОЖЕННЯ
Стаття 1. Предмет та мета Закону
Цей Закон визначає структуру банківської системи, економічні,
організаційні і правові засади створення, діяльності,
реорганізації і ліквідації банків.
Метою цього Закону є правове забезпечення стабільного
розвитку і діяльності банків в Україні і створення належного
конкурентного середовища на фінансовому ринку, забезпечення
захисту законних інтересів вкладників і клієнтів банків, створення
сприятливих умов для розвитку економіки України та підтримки
вітчизняного товаровиробника.
Стаття 2. Визначення термінів
У цьому Законі терміни вживаються у такому значенні:
андеррайтинг - купівля на первинному ринку цінних паперів з
наступним їх перепродажем інвесторам; укладання договору про
гарантування повного або часткового продажу цінних паперів
емітента інвесторам, про повний чи частковий їх викуп за
фіксованою ціною з наступним перепродажем або про накладання на
покупця обов'язку робити все можливе, щоб продати якомога більше
цінних паперів, не беручи зобов'язання придбати будь-які цінні
папери, що не були продані;
афілійована особа банку - будь-яка юридична особа, в якій
банк має істотну участь або яка має істотну участь у банку;
банк - юридична особа, яка має виключне право на підставі
ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі
операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних
осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних
умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських
рахунків фізичних та юридичних осіб;
банк з іноземним капіталом - банк, у якому частка капіталу,
що належить хоча б одному іноземному інвестору, становить не менше
10 відсотків; { Термін із змінами, внесеними згідно із Законом
N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }
банківська діяльність - залучення у вклади грошових коштів
фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від
свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і
ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб;
банківський кредит - будь-яке зобов'язання банку надати певну
суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати
право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу,
яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення
заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та
інших зборів з такої суми;
банківська ліцензія - документ, який видається Національним
банком України в порядку і на умовах, визначених у цьому Законі,
на підставі якого банки та філії іноземних банків мають право
здійснювати банківську діяльність; { Термін із змінами, внесеними
згідно із Законом N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }
банківський платіжний інструмент - засіб, що містить
реквізити, які ідентифікують його емітента, платіжну систему, в
якій він використовується, та, як правило, держателя цього
банківського платіжного інструмента. За допомогою банківських
платіжних інструментів формуються відповідні документи за
операціями, що здійснені з використанням банківських платіжних
інструментів, на підставі яких проводиться переказ грошей або
надаються інші послуги держателям банківських платіжних
інструментів;
банківські рахунки - рахунки, на яких обліковуються власні
кошти, вимоги, зобов'язання банку стосовно його клієнтів і
контрагентів та які дають можливість здійснювати переказ коштів за
допомогою банківських платіжних інструментів;
державний реєстр банків - реєстр, що ведеться Національним
банком України і містить відомості про державну реєстрацію усіх
банків;
вклад (депозит) - це кошти в готівковій або у безготівковій
формі, у валюті України або в іноземній валюті, які розміщені
клієнтами на їх іменних рахунках у банку на договірних засадах на
визначений строк зберігання або без зазначення такого строку і
підлягають виплаті вкладнику відповідно до законодавства України
та умов договору;
державна реєстрація банку - надання банку статусу юридичної
особи відповідно до вимог глави 3 цього Закону;
ділова репутація - сукупність підтвердженої інформації про
особу, що дає можливість зробити висновок про професійні та
управлінські здібності такої особи, її порядність та відповідність
її діяльності вимогам закону;
економічні нормативи - показники, що встановлюються
Національним банком України і дотримання яких є обов'язковим для
банків;
( Визначення терміну "ідентифікація особи" статті 2 виключено
на підставі Закону N 485-IV ( 485-15 ) від 06.02.2003 )
іноземний - пов'язаний з громадянином або юридичною особою
будь-якої країни, крім України;
істотна участь - пряме або опосередковане, самостійно або
спільно з іншими особами володіння 10 і більше відсотками
статутного капіталу або права голосу придбаних акцій (паїв)
юридичної особи або незалежна від формального володіння можливість
вирішального впливу на керівництво чи діяльність юридичної особи;
капітал банку - залишкова вартість активів банку після
вирахування всіх його зобов'язань;
капітал підписний - величина капіталу, на яку отримано
письмові зобов'язання акціонерів (пайовиків) банку на внесення
коштів за підпискою на акції (паї);
капітал приписний - сума грошових коштів у вільно
конвертованій валюті, надана іноземним банком філії для її
акредитації; { Статтю 1 доповнено терміном згідно із Законом
N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }
капітал статутний - сплачений та зареєстрований підписний
капітал;
капітал регулятивний (власні кошти) - складається з основного
та додаткового капіталу, зваженого на ризики, що визначаються
нормативно-правовими актами Національного банку України;
клієнт банку - будь-яка фізична чи юридична особа, що
користується послугами банку;
контроль - безпосереднє або опосередковане володіння часткою
в юридичній особі, одноосібне або разом з іншими особами, що
презентує еквівалент 50 чи більше відсотків статутного капіталу
або голосів юридичної особи, або можливість справляти вирішальний
вплив на управління, або діяльність юридичної особи на основі
угоди або будь-яким іншим чином;
кошти - гроші у національній або іноземній валюті чи їх
еквівалент;
кредитор банку - юридична або фізична особа, яка має
документально підтверджені вимоги до боржника щодо його майнових
зобов'язань;
ліквідація банку - процедура припинення функціонування банку
як юридичної особи відповідно до положень цього Закону;
ліквідатор - юридична або фізична особа, яка здійснює функції
щодо припинення діяльності банку та задоволення вимог кредиторів;
ліквідаційна маса - усі види майнових активів (майно та
майнові права) банку, які належать йому на праві власності на день
відкриття ліквідаційної процедури та виявлені в ході ліквідації;
мораторій - зупинення виконання банком майнових зобов'язань і
зобов'язань щодо сплати податків і зборів (обов'язкових платежів),
строк виконання яких настав до дня введення мораторію, та
зупинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих
зобов'язань та зобов'язань щодо сплати податків і зборів
(обов'язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про
введення мораторію;
неплатоспроможність банку - неспроможність банку своєчасно та
в повному обсязі виконати законні вимоги кредиторів через
відсутність коштів або зменшення розміру капіталу банку до суми,
що становить менше однієї третини мінімального розміру
регулятивного капіталу банку;
нормативно-правові акти Національного банку України -
нормативно-правові акти, що видаються Національним банком України
у межах його повноважень на виконання цього та інших законів
України;
підрозділ банку - структурна одиниця банку, що не має статусу
юридичної особи і виконує функції, визначені банком;
представництво банку - територіально відокремлений
структурний підрозділ банку, що виконує функції представництва та
захисту інтересів банку і не здійснює банківську діяльність;
{ Термін із змінами, внесеними згідно із Законом N 358-V
( 358-16 ) від 16.11.2006 }
реорганізація банку - злиття, приєднання, виділення, поділ
банку, перетворення його організаційно-правової форми, наслідком
яких є передача, прийняття його майна, коштів, прав та обов'язків
правонаступникам;
розрахункові банківські операції - рух грошей на банківських
рахунках, здійснюваний згідно з розпорядженнями клієнтів або в
результаті дій, які в рамках закону призвели до зміни права
власності на активи;
споріднена особа - юридична особа, яка має спільних з банком
власників істотної участі;
системоутворюючий банк - банк, зобов'язання якого становлять
не менше 10 відсотків від загальних зобов'язань банківської
системи;
тимчасова адміністрація - процедура, що застосовується
Національним банком України при здійсненні банківського нагляду за
обставин, передбачених цим Законом;
тимчасовий адміністратор - фізична або юридична особа, що
призначається Національним банком України для здійснення
тимчасової адміністрації;
уповноважена особа банку - особа, яка на підставі статуту чи
угоди має повноваження представляти банк та вчиняти від його імені
певні дії, що мають юридичне значення;
учасники банку - засновники банку, акціонери банку, який є
відкритим акціонерним товариством, і пайовики кооперативного
банку; { Визначення терміну "учасники банку" статті 2 в редакції
Закону N 133-V ( 133-16 ) від 14.09.2006 }
філія банку - відокремлений структурний підрозділ банку, що
не має статусу юридичної особи і здійснює банківську діяльність
від імені банку;
фінансова холдингова група - фінансова установа, яка
відповідає вимогам статті 12 цього Закону.
Стаття 3. Сфера застосування
Цей Закон регулює відносини, що виникають під час заснування,
реєстрації, діяльності, реорганізації та ліквідації банків.
Положення цього Закону та нормативно-правові акти
Національного банку України застосовуються як до банків, так і до
філій іноземних банків.
{ Статтю 3 доповнено частиною згідно із Законом N 358-V ( 358-16 )
від 16.11.2006 }
Положення цього Закону застосовуються до представництв
іноземних банків, що діють на території України, якщо інше не
встановлено міжнародними договорами (угодами), згода на
обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також до
філій українських банків за кордоном та до пов'язаних з банком
осіб, визначених статтею 52 цього Закону.
Відповідні положення цього Закону поширюються також на окремі
зобов'язання і відповідальність інших осіб, діяльність яких
пов'язана з функціонуванням банків.
Стаття 4. Банківська система України
Банківська система України складається з Національного банку
України та інших банків, а також філій іноземних банків, що
створені і діють на території України відповідно до положень цього
Закону.
{ Частина перша статті 4 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як
спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними,
інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринговими).
Банк самостійно визначає напрями своєї діяльності і
спеціалізацію за видами операцій. Національний банк України
здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків через
економічні нормативи та нормативно-правове забезпечення
здійснюваних цими банками операцій.
Банк набуває статусу спеціалізованого банку у разі, якщо
більше 50 відсотків його активів є активами одного типу. Банк
набуває статусу спеціалізованого ощадного банку у разі, якщо
більше 50 відсотків його пасивів є вкладами фізичних осіб.
Національний банк України здійснює регулювання та банківський
нагляд відповідно до положень Конституції України, цього Закону,
Закону України "Про Національний банк України" ( 679-14 ), інших
законодавчих актів та нормативно-правових актів Національного
банку України.
Стаття 5. Економічна незалежність банків
Банки мають право самостійно володіти, користуватися та
розпоряджатися майном, що перебуває у їхній власності.
Держава не відповідає за зобов'язаннями банків, а банки не
відповідають за зобов'язаннями держави, якщо інше не передбачено
законом або договором.
Національний банк України не відповідає за зобов'язаннями
банків, а банки не відповідають за зобов'язаннями Національного
банку України, якщо інше не передбачено законом або договором.
Органам державної влади і органам місцевого самоврядування
забороняється будь-яким чином впливати на керівництво чи
працівників банків у ході виконання ними службових обов'язків або
втручатись у діяльність банку, за винятком випадків, передбачених
законом.
Шкода, заподіяна банку внаслідок такого втручання, підлягає
відшкодуванню у порядку, визначеному законом.
Стаття 6. Організаційно-правова форма банку
Банки в Україні створюються у формі відкритого акціонерного
товариства або кооперативного банку.
{ Частина перша статті 6 в редакції Закону N 133-V ( 133-16 ) від
14.09.2006 }
Законодавство про господарські товариства поширюється на
банки у частині, що не суперечить цьому Закону.
Стаття 7. Державні банки
Державний банк - це банк, сто відсотків статутного капіталу
якого належать державі.
Державний банк засновується за рішенням Кабінету Міністрів
України. При цьому в законі про Державний бюджет України на
відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного
капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний
отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу
наміру заснування державного банку. Отримання висновку
Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації
(реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації
внаслідок неплатоспроможності.
Статут та діяльність державного банку мають відповідати
вимогам цього Закону, інших законів України та нормативно-правових
актів Національного банку України.
Статут державного банку затверджується постановою Кабінету
Міністрів України.
Національний банк України здійснює державну реєстрацію
державних банків відповідно до вимог цього Закону та
нормативно-правових актів Національного банку України.
Держава здійснює і реалізує повноваження власника щодо акцій
(паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку,
через органи управління державного банку. Кабінет Міністрів
України здійснює управління державним банком у випадках,
встановлених цим Законом, іншими законами і статутом державного
банку. { Частина шоста статті 7 в редакції Закону N 532-V
( 532-16 ) від 22.12.2006 }
Органами управління державного банку є наглядова рада і
правління банку. { Частина сьома статті 7 в редакції Закону
N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 }
Органом контролю державного банку є ревізійна комісія,
персональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою
радою державного банку. { Частина восьма статті 7 в редакції
Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 }
Наглядова рада є вищим органом управління державного банку,
що здійснює контроль за діяльністю правління банку з метою
збереження залучених у вклади грошових коштів, забезпечення їх
повернення вкладникам і захисту інтересів держави як акціонера
державного банку, а також здійснює інші функції, визначені цим
Законом. { Частина дев'ята статті 7 в редакції Закону N 532-V
( 532-16 ) від 22.12.2006 }
До складу наглядової ради державного банку входять члени
наглядової ради банку, призначені Верховною Радою України,
Президентом України і Кабінетом Міністрів України. До складу
наглядової ради державного банку, який призначається Верховною
Радою України, в обов'язковому порядку входить не менше одного
представника парламентської опозиції. З метою представництва
інтересів держави до складу наглядової ради державного банку
можуть входити представники органів виконавчої влади та інші
особи, які відповідають вимогам, зазначеним у цій статті. Термін
повноважень членів наглядової ради державного банку - п'ять років.
{ Частина десята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від
22.12.2006 }
Президент України призначає п'ять членів наглядової ради
державного банку шляхом прийняття відповідного Указу. { Частина
одинадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від
22.12.2006 }
Верховна Рада України призначає п'ять членів наглядової ради
державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови. { Частина
дванадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від
22.12.2006 }
Кабінет Міністрів України призначає п'ять членів наглядової
ради державного банку шляхом прийняття відповідної Постанови.
{ Частина тринадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 )
від 22.12.2006 }
Членом наглядової ради державного банку може бути громадянин
України, який має вищу економічну або юридичну освіту, або
науковий ступінь у галузі економіки, фінансів та/або права і при
цьому має досвід роботи в органі законодавчої влади чи на керівних
посадах центральних органів виконавчої влади України, які
забезпечують проведення та реалізацію державної фінансової,
економічної та правової політики, або в банківській установі, чи
досвід наукової, практичної роботи у галузі економіки, фінансів,
права. Особа, яка входить до складу наглядової ради чи іншого
органу управління банку (крім державного) чи є членом сім'ї такої
особи першого ступеня споріднення, або особа, яка була засуджена
за зловживання у фінансовій сфері, судимість якої не погашена або
не знята в установленому законом порядку, не може бути членом
наглядової ради державного банку. Не допускається призначення
особи на посаду члена наглядової ради державного банку, якщо таке
призначення може призвести до конфлікту інтересів. { Частина
чотирнадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від
22.12.2006 }
Члени наглядової ради державного банку виконують свої функції
без отримання будь-якої матеріальної винагороди. { Частина
п'ятнадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від
22.12.2006 }
Наглядову раду державного банку очолює голова, який
обирається наглядовою радою зі складу її членів. { Частина
шістнадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від
22.12.2006 }
Засідання наглядової ради є правомочним за наявності не менше
десяти його членів. { Частина сімнадцята статті 7 в редакції
Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 }
Рішення наглядової ради приймаються простою більшістю голосів
від загальної кількості присутніх на засіданні членів наглядової
ради державного банку. Статут і внутрішні положення державного
банку можуть передбачати порядок скликання, голосування, прийняття
і оформлення рішень наглядової ради. { Частина вісімнадцята статті
7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 }
Повноваження призначеного складу наглядової ради державного
банку та/або кожного з його членів можуть припинятися відповідно
за рішенням Верховної Ради України, Президента України і Кабінету
Міністрів України щодо призначених ними осіб, але не раніше ніж
через один рік з дня призначення. У разі призначення тимчасового
адміністратора державного банку повноваження наглядової ради
припиняються на підставі статті 78 цього Закону. { Частина
дев'ятнадцята статті 7 в редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від
22.12.2006 }
У своїй діяльності наглядова рада державного банку керується
цим Законом, іншими актами законодавства України і статутом
державного банку. Наглядова рада не може втручатися в оперативну
діяльність державного банку. { Частина двадцята статті 7 в
редакції Закону N 532-V ( 532-16 ) від 22.12.2006 }
До компетенції наглядової ради державного банку належить
прийняття рішень з питань, визначених у пунктах 1, 5, 6 статті 38
цього Закону і пунктах 1-7 статті 39 цього Закону, а також з інших
питань, необхідність врегулювання яких передбачена цим Законом.
{ Частина двадцять перша статті 7 в редакції Закону N 532-V
( 532-16 ) від 22.12.2006 }
Рішення про зміну розміру статутного капіталу державного
банку та припинення його діяльності приймається Кабінетом
Міністрів України. При цьому Кабінет Міністрів України
зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку
України з приводу наміру зміни розміру статутного фонду державного
банку.
Повноваження виконавчого органу державного банку визначаються
його статутом. Кандидатури голови та членів виконавчого органу
узгоджуються з Національним банком України відповідно до вимог
цього Закону.
Банк, створений у порядку, визначеному частиною другою цієї
статті, має право додавати до свого найменування слово
"державний", використовувати зображення Державного Герба України,
Державного Прапора України.
У разі прийняття рішення про часткове або повне відчуження
державою належних їй акцій (паїв) державного банку такий банк
втрачає статус державного. Власники акцій зобов'язані привести
статут та діяльність банку у відповідність з вимогами цього Закону
та нормативно-правових актів Національного банку України.
Стаття 8. Кооперативні банки
Кооперативний банк створюється в порядку, передбаченому цим
Законом. Законодавство про кооперацію поширюється на кооперативні
банки в частині, що не суперечить цьому Закону.
Кооперативні банки створюються за принципом територіальності
і поділяються на місцеві та центральний кооперативні банки.
Мінімальна кількість учасників місцевого (у межах області)
кооперативного банку має бути не менше 50 осіб. У разі зменшення
кількості учасників і неспроможності кооперативного банку протягом
одного року збільшити їх кількість до мінімальної необхідної
кількості діяльність такого банку припиняється шляхом зміни
організаційно-правової форми або ліквідації.
Учасниками центрального кооперативного банку є місцеві
кооперативні банки.
До функцій центрального кооперативного банку, крім
передбачених цим Законом, належать централізація та перерозподіл
ресурсів, акумульованих місцевими кооперативними банками, а також
здійснення контролю за діяльністю кооперативних банків
регіонального рівня.
Органами управління кооперативних банків є загальні збори
учасників (пайовиків), спостережна рада банку та правління банку.
Органом контролю є ревізійна комісія банку. Органи управління та
контролю кооперативного банку створюються та здійснюють свої
повноваження відповідно до цього Закону.
Статутний капітал кооперативного банку поділяється на паї.
Рівень мінімального розміру статутного капіталу кооперативного
банку встановлюється Національним банком України відповідно до
цього Закону.
Кожний учасник кооперативного банку незалежно від розміру
своєї участі у капіталі банку (паю) має право одного голосу.
Прибутки або збитки кооперативного банку за результатами
фінансового року розподіляються між учасниками пропорційно розміру
їх паю.
Обмеження, встановлені цим Законом для операцій банку з
пов'язаними особами, не поширюються на операції кооперативного
банку.
Стаття 9. Банківські об'єднання
Банки мають право створювати банківські об'єднання таких
типів: банківська корпорація, банківська холдингова група,
фінансова холдингова група. Банки можуть бути учасниками
промислово-фінансових груп з дотриманням вимог антимонопольного
законодавства України.
Банківське об'єднання створюється за попередньою згодою
Національного банку України та підлягає державній реєстрації
шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.
Порядок отримання дозволу на створення банківського
об'єднання та порядок його державної реєстрації встановлюються
Національним банком України.
Банк може бути учасником лише одного банківського об'єднання.
Учасники банківського об'єднання перед своєю власною назвою
вказують назву банківського об'єднання.
Учасники банківського об'єднання можуть вийти з його складу
із збереженням взаємних зобов'язань та дотриманням умов укладених
договорів з іншими суб'єктами господарювання.
Банківське об'єднання зобов'язане публікувати в офіційних
друкованих виданнях - газеті "Урядовий кур'єр" або "Голос України"
інформацію про створення банківського об'єднання за визначеною
Національним банком України формою, про зміни в ньому та про
припинення його діяльності, а також консолідовану звітність за
обсягами та за формою, встановленими Національним банком України.
Учасники банківського об'єднання несуть відповідальність за
зобов'язаннями інших його учасників відповідно до укладеного між
ними договору.
Банківське об'єднання ліквідується за рішенням його учасників
або з ініціативи Національного банку України за рішенням суду у
разі, якщо діяльність такого банківського об'єднання суперечить
антимонопольному законодавству України або загрожує інтересам
вкладників банків чи стабільності банківської системи. Ліквідація
банківського об'єднання не припиняє діяльності банків - його
учасників.
Стаття 10. Банківська корпорація
Банківська корпорація - це юридична особа (банк),
засновниками та акціонерами якої можуть бути виключно банки.
Банківська корпорація створюється з метою концентрації капіталів
банків - учасників корпорації, підвищення їх загальної ліквідності
та платоспроможності, а також забезпечення координації та нагляду
за їх діяльністю.
Банківська корпорація підлягає реєстрації у Національному
банку України і заноситься до Державного реєстру банків. Статутний
капітал банківської корпорації повинен відповідати загальним
вимогам Національного банку України щодо статутного капіталу
новостворюваного комерційного банку.
Вимоги Національного банку України щодо надання банківській
корпорації ліцензій на виконання окремих операцій встановлюються
на рівні загальних вимог для комерційних банків виходячи з розміру
консолідованого капіталу.
Установчий договір та статут корпорації мають включати
положення щодо забезпечення виконання корпорацією та її членами
своїх фінансових зобов'язань і відповідальності за результати
сумісної діяльності з метою забезпечення інтересів кредиторів та
вкладників.
Банки, що увійшли до банківської корпорації, передають
корпорації повноваження на здійснення окремих операцій та
забезпечують централізацію виконання окремих функцій.
Централізації в межах банківської корпорації підлягають:
виконання розрахунків як серед членів корпорації, так і за її
межами;
операції на ринках грошей та капіталів;
встановлення та ведення кореспондентських рахунків (у
національній та іноземних валютах);
моніторинг кредитних ризиків;
розробка та прийняття загальних для членів банківської
корпорації правил і процедур виконання операцій та внутрішньої
звітності;
формування зовнішньої звітності;
внутрішній аудит.
Перелік централізованих функцій може бути розширений за
згодою банків - членів корпорації. Передача повноважень щодо
централізованого виконання зазначених вище функцій від банків-
членів до банківської корпорації повинна бути зафіксована як у
статутах банків - членів корпорації, так і в статуті самої
банківської корпорації.
Банківська корпорація виконує функції розрахункового центру
для банків - членів корпорації і не веде безпосереднього
обслуговування клієнтів (фізичних та юридичних осіб, крім банків
та інших фінансових установ). Усі банки - члени корпорації
виконують свої розрахунки та платежі (як у національній, так і в
іноземних валютах) виключно через свої кореспондентські рахунки,
відкриті в Національному банку України або безпосередньо у
банківській корпорації.
Банки, що увійшли до банківської корпорації, зберігають свою
юридичну самостійність у межах, обумовлених їх статутами та
статутом банківської корпорації. Банки, що увійшли у банківську
корпорацію, не можуть входити до інших банківських об'єднань, крім
як за згодою корпорації (виняток - участь у професійних
асоціаціях, створених не на комерційних засадах). Банки, що
увійшли до банківської корпорації, повинні в усіх своїх
документах, укладених угодах тощо вказувати свою належність до
корпорації.
Назва банківської корпорації встановлюється засновниками
довільно з дотриманням вимог цього Закону.
Стаття 11. Банківська холдингова група
Банківська холдингова група - це банківське об'єднання, до
складу якого входять виключно банки.
Материнському банку банківської холдингової групи має
належати не менше 50 відсотків акціонерного (пайового) капіталу
або голосів кожного з інших учасників групи, які є його дочірніми
банками.
Дочірній банк не має права володіти акціями материнського
банку. У разі, якщо дочірній банк набув право власності на акції
материнського банку, він зобов'язаний відчужити їх у місячний
термін.
Банківські холдингові групи дозволяється створювати лише за
умови, що угода про їх створення передбачає покладання на головний
банк групи додаткових організаційних функцій стосовно банків -
членів групи, а також створення системи управління спільною
діяльністю.
Банківський нагляд за діяльністю банківської холдингової
групи здійснюється на індивідуальній та консолідованій основі.
Материнський банк зобов'язаний подавати консолідовано-фінансовий
та статистичний звіти групи відповідно до вимог цього Закону.
Материнський банк банківської холдингової групи відповідає за
зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капіталі
кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між
ними.
Стаття 12. Фінансова холдингова група
Фінансова холдингова група має складатися переважно або
виключно з установ, що надають фінансові послуги, причому серед
них має бути щонайменше один банк, і материнська компанія має бути
фінансовою установою.
Материнській компанії має належати більше 50 відсотків
акціонерного (пайового) капіталу кожного з учасників фінансової
холдингової групи.
Материнська компанія фінансової холдингової групи зобов'язана
подавати наглядовим органам консолідовано-фінансовий та
статистичний звіти групи відповідно до вимог цього Закону.
Материнська компанія фінансової холдингової групи при
здійсненні своєї діяльності з управління та координації діяльності
її членів на виконання законодавства і нормативно-правових актів
Національного банку України має право встановлювати правила, що є
обов'язковими для членів фінансової холдингової групи.
Материнська компанія фінансової холдингової групи відповідає
за зобов'язаннями своїх членів у межах свого внеску в капітал
кожного з них, якщо інше не передбачено законом або угодою між
ними.
Стаття 13. Банківські спілки та асоціації
З метою захисту та представлення інтересів своїх членів,
розвитку міжрегіональних та міжнародних зв'язків, забезпечення
наукового та інформаційного обміну і професійних інтересів,
розробки рекомендацій щодо банківської діяльності банки мають
право створювати неприбуткові спілки чи асоціації.
Банківські спілки та асоціації не мають права займатися
банківською чи підприємницькою діяльністю і не можуть бути
створені з метою отримання прибутку.
Асоціація (спілка) банків є договірним об'єднанням банків і
не має права втручатися у діяльність банків - членів асоціації
(спілки).
Розділ II
СТВОРЕННЯ, ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦIЯ, ЛIЦЕНЗУВАННЯ
ДIЯЛЬНОСТI ТА РЕОРГАНIЗАЦIЯ БАНКIВ
Глава 2
СТВОРЕННЯ БАНКIВ
Стаття 14. Учасники банків
Учасниками банку можуть бути юридичні і фізичні особи,
резиденти та нерезиденти, а також держава в особі Кабінету
Міністрів України або уповноважених ним органів.
Власники істотної участі у банку повинні мати бездоганну
ділову репутацію та задовільний фінансовий стан.
Вимоги щодо ділової репутації та задовільності фінансового
стану засновників та акціонерів (пайовиків), які набувають
істотної участі у банку, встановлюються цим Законом та
нормативно-правовими актами Національного банку України.
Учасниками банку не можуть бути юридичні особи, в яких банк
має істотну участь, об'єднання громадян, релігійні та благодійні
організації.
Стаття 15. Найменування банку
Банк має повне і скорочене офіційні найменування українською
та іноземними мовами. Найменування банку має містити слово "банк",
а також вказівку на організаційно-правову форму банку.
Банк має печатку зі своїм повним офіційним найменуванням.
Слово "банк" та похідні від нього дозволяється
використовувати у назві лише тим юридичним особам, які
зареєстровані Національним банком України як банк і мають
банківську ліцензію. Виняток становлять міжнародні організації, що
діють на території України відповідно до міжнародних договорів,
згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та
законодавства України.
Не дозволяється використовувати для найменування банку назву,
яка повторює вже існуючу назву іншого банку або вводить в оману
щодо видів діяльності, які здійснює банк. Вживання у найменуванні
банку слів "Україна", "державний", "центральний", "національний"
та похідних від них можливе лише за згодою Національного банку
України.
Національний банк України має право відмовити у використанні
банком запропонованого найменування за наведених у цій статті
підстав.
Підрозділ банку використовує найменування лише того банку,
підрозділом якого він є. До назви структурного підрозділу банку
може додаватися найменування місцезнаходження цього підрозділу.
Стаття 16. Статут банку
Статут банку складається з урахуванням положень цього Закону,
Закону України "Про господарські товариства" ( 1576-12 ) та інших
законів України.
Статут банку обов'язково має містити інформацію про:
1) найменування банку;
2) його місцезнаходження;
3) організаційно-правову форму;
4) види діяльності, які має намір здійснювати банк;
5) розмір та порядок формування статутного капіталу банку,
види акцій банку, їх номінальну вартість, форми випуску акцій
(документарна або бездокументарна), кількість акцій, що купуються
акціонерами;
6) структуру управління банком, органи управління, їх
компетенцію та порядок прийняття рішень;
7) порядок реорганізації та ліквідації банку відповідно до
глав 5 та 16 цього Закону;
8) порядок внесення змін та доповнень до статуту банку;
9) розмір та порядок утворення резервів та інших загальних
фондів банку;
10) порядок розподілу прибутків та покриття збитків;
11) положення про аудиторську перевірку банку;
12) положення про органи внутрішнього аудиту банку.
Рішення про внесення змін до статуту банку набирає сили з
моменту реєстрації таких змін Національним банком України.
Реєстрація змін до статуту банку здійснюється у порядку,
визначеному Національним банком України.
Глава 3
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦIЯ ТА ЛIЦЕНЗУВАННЯ БАНКIВ
Стаття 17. Державна реєстрація банків
Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком
України відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових
актів Національного банку України.
Уповноважені засновниками банку особи подають Національному
банку України для державної реєстрації такі документи:
1) заяву про реєстрацію банку;
2) установчий договір (крім державного банку);
3) статут банку;
4) рішення про створення банку (протокол установчих зборів)
або Постанову Кабінету Міністрів України про створення державного
банку;
5) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує
здійснювати на найближчий рік, та стратегію діяльності банку на
найближчі три роки згідно із встановленими Національним банком
України вимогами;
6) інформацію про фінансовий стан учасників, які матимуть
істотну участь у банку. У разі коли засновником банку є юридична
особа, надається інформація про членів ради директорів і осіб, які
мають істотну участь у цій юридичній особі;
7) бухгалтерську і фінансову звітність за останні чотири
звітних періоди (квартали) - для учасників - юридичних осіб, які
матимуть істотну участь у банку, довідку Державної податкової
адміністрації України про доходи за останній звітний період
(рік) - для учасників - фізичних осіб, які матимуть істотну участь
у банку;
8) відомості про кількісний склад спостережної ради,
правління (ради директорів), ревізійної комісії;
9) копію платіжного документа про внесення плати за
реєстрацію банку, що встановлюється Національним банком України;
10) нотаріально завірені копії установчих документів
учасників, які є юридичними особами та матимуть істотну участь у
банку;
11) копії звіту про проведення відкритої підписки на акції -
для банку, який створюється у формі відкритого акціонерного
товариства;
12) відомості про професійну придатність та ділову репутацію
голови та членів правління (ради директорів) і головного
бухгалтера банку.
Національний банк України у тижневий термін з дати подання
документів для державної реєстрації банку відкриває тимчасовий
рахунок для накопичення підписних внесків засновників та інших
учасників банку.
Рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в
державній реєстрації банку приймається Національним банком України
не пізніше тримісячного строку з моменту подання повного пакета
документів, зазначених у цій статті.
Національний банк України може вимагати від заявника
виправлення недоліків у поданих документах.
Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного
запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває
статусу юридичної особи.
Національний банк України видає банку свідоцтво про його
державну реєстрацію за встановленою ним формою.
Стаття 18. Підстави для відмови в державній реєстрації
Національний банк України може відмовити в державній
реєстрації банку у разі, якщо:
1) порушено порядок створення банку;
2) установчі документи банку не відповідають законодавству
України;
3) подано неповний пакет документів, необхідних для державної
реєстрації банку, або ці документи не відповідають вимогам цього
Закону чи нормативно-правових актів Національного банку України;
4) у Національного банку України є докази, що підтверджують
відсутність бездоганної ділової репутації чи відсутність
задовільного фінансового стану принаймні одного із засновників, що
мають істотну участь у банку;
5) професійна придатність та ділова репутація голови
виконавчого органу і головного бухгалтера банку, а також членів
виконавчого органу банку не відповідають вимогам Національного
банку України.
Про неповноту поданого пакета документів та/або про
невідповідність професійної придатності та ділової репутації
голови правління (ради директорів) та головного бухгалтера
Національний банк України зобов'язаний повідомити уповноваженим
особам банку не пізніше місячного строку з дати подання
документів.
Про відмову у державній реєстрації банку Національний банк
України приймає мотивоване рішення. Засвідчена Національним банком
України копія рішення про відмову в реєстрації банку надсилається
уповноваженій особі банку рекомендованим листом або вручається під
розпис.
Відмова у державній реєстрації банку не може бути здійснена з
інших підстав, крім зазначених у цій статті.
Стаття 19. Банківська ліцензія
Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після
отримання банківської ліцензії.
Без отримання банківської ліцензії не дозволяється
здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших
коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також
вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності
без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи
адміністративну відповідальність згідно із законами України.
Банківська ліцензія надається Національним банком України на
підставі клопотання банку за наявності документів, що
підтверджують:
наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу
банку у розмірі, що встановлюється цим Законом;
забезпеченість банку належним банківським обладнанням,
комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням, приміщеннями
відповідно до вимог Національного банку України;
наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами
правління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та
досвід, необхідний для управління банком.
Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії,
якщо зазначені у цій статті умови не виконані банком протягом
одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі
державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.
Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її
наданні приймається Національним банком України протягом одного
місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у цій
статті.
Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.
Стаття 20. Підстави відкликання банківської ліцензії
Національний банк України може відкликати банківську ліцензію
виключно у таких випадках:
1) якщо було виявлено, що документи, надані для отримання
ліцензії, містять недостовірну інформацію;
2) якщо банк не виконав жодної банківської операції протягом
року з дня отримання банківської ліцензії;
3) у разі порушення цього Закону або нормативно-правових
актів Національного банку України, що спричинило значну втрату
активів і настання неплатоспроможності банку;
4) на підставі висновку тимчасового адміністратора про
неможливість приведення банку у правову відповідність з вимогами
цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку
України;
5) недоцільності виконання плану тимчасової адміністрації
щодо реорганізації банку.
Національний банк України негайно повідомляє банк про
відкликання у нього банківської ліцензії. Банк протягом трьох днів
з моменту отримання рішення зобов'язаний повернути Національному
банку України свою банківську ліцензію.
У день отримання рішення про відкликання банківської ліцензії
з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, банк
припиняє здійснення усіх банківських операцій та вчиняє дії, що
забезпечують виконання банком своїх зобов'язань перед вкладниками
та іншими кредиторами відповідно до укладених договорів та
положень цього Закону.
Рішення Національного банку України про відкликання
банківської ліцензії публікується в газеті "Урядовий кур'єр" або
"Голос України" і є підставою для звернення до суду з позовом про
ліквідацію банку.
Стаття 21. Попередній дозвіл на створення банку з іноземним
капіталом
Для створення банку з іноземним капіталом його засновники
зобов'язані отримати попередній дозвіл Національного банку
України. Для набуття діючим банком статусу банку з іноземним
капіталом його правління (рада директорів) має отримати попередній
дозвіл Національного банку України.
Для отримання попереднього дозволу для створення банку з
іноземним капіталом або для набуття банком статусу банку з
іноземним капіталом до Національного банку України необхідно
подати такі документи:
1) клопотання про надання попереднього дозволу;
2) інформацію про склад засновників, їх ділову репутацію та
наявність необхідних коштів для заснування банку;
3) дозвіл іноземного контролюючого органу на участь у
створенні банку в Україні або письмове запевнення іноземного
засновника про відсутність у законодавстві країни його походження
вимог щодо отримання такого дозволу;
4) інформацію про андеррайтера та його ділову репутацію,
угоду з андеррайтером, якщо банком прийнято рішення про продаж
акцій банку на міжнародних ринках шляхом андеррайтингу.
Клопотання розглядається Національним банком України протягом
одного місяця з дня його отримання. Відмова Національного банку
України у наданні дозволу має надаватися у письмовій формі із
зазначенням відповідних мотивів.
Стаття 22. Особливості державної реєстрації банків з
іноземним капіталом
При будь-якому набутті банком статусу банку з іноземним
капіталом, за умови, що іноземний інвестор набуває істотної
участі, для державної реєстрації банку з іноземним капіталом
додатково до зазначених у статті 17 цього Закону документів
іноземний інвестор або за його дорученням банк - емітент акцій,
андеррайтер чи будь-яка інша юридична або фізична особа, що має
доручення від іноземного інвестора, подає такі документи:
1) нотаріально засвідчену за місцем видачі копію рішення
уповноваженого органу управління іноземного інвестора про участь у
банку в Україні;
2) письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в
Україні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим
органом країни, в якій зареєстровано головний офіс іноземного
інвестора, якщо законодавством такої країни вимагається одержання
зазначеного дозволу, або письмове запевнення іноземного інвестора
про відсутність вимог щодо попередньої згоди на здійснення
інвестиції за кордон;
3) нотаріально засвідчений за місцем видачі витяг з торгового
(банківського) реєстру або інший офіційний документ, що
підтверджує реєстрацію іноземного учасника в країні, в якій
зареєстровано головний офіс іноземного інвестора;
4) нотаріально засвідчену за місцем видачі копію висновку
іноземної аудиторської організації про фінансовий стан іноземного
інвестора на кінець останнього повного календарного року. Якщо
визначений висновок надається іноземною аудиторською організацією,
яка не входить до переліку іноземних аудиторських організацій,
визнаних Національним банком України, то такий висновок має бути
підтвердженим українською аудиторською організацією.
Документи, зазначені в пунктах 1, 2 (крім письмового
запевнення іноземного інвестора), 3, 4 частини першої цієї статті,
повинні бути легалізовані в установленому порядку, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України.
У разі, якщо іноземний інвестор є фізичною особою, він подає:
1) письмову згоду на участь іноземного інвестора у банку в
Україні, видану державним або іншим уповноваженим контролюючим
органом країни, якщо законодавством такої країни вимагається
отримання зазначеного дозволу, або письмове запевнення іноземного
інвестора про відсутність вимог законодавства країни його
перебування щодо попередньої згоди на здійснення інвестиції за
кордон. Письмова згода має бути легалізована в консульській
установі України, якщо інше не передбачено чинним міжнародним
договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою
України;
2) анкету, яка повинна містити, зокрема, інформацію про
відсутність судимості.
Якщо документи, зазначені в цій статті, складені іноземною
мовою, вони повинні супроводжуватися нотаріально завіреним
перекладом українською мовою.
Національний банк України має право відмовити у державній
реєстрації банку з істотною іноземною участю за умови відсутності
принаймні одного з документів, визначених цією статтею, або
неналежного оформлення будь-якого з них. Відмова надається в
письмовій формі із зазначенням відповідних підстав.
Глава 4
ФIЛIЇ I ПРЕДСТАВНИЦТВА БАНКIВ
Стаття 23. Порядок відкриття філій і представництв банків
на території України
Банк має право відкривати філії та представництва на
території України в разі його відповідності вимогам щодо відкриття
філій та представництв, встановленим нормативно-правовими актами
Національного банку України.
Відомості про філії та представництва банків Національний
банк України включає до Державного реєстру банків на підставі
письмового повідомлення банку.
Банк не пізніше ніж за десять днів до початку здійснення
філією банку обслуговування клієнтів зобов'язаний подати
Національному банку України повідомлення про відкриття філії, в
якому зазначається:
1) внутрішньобанківський реєстраційний код філії;
2) повне найменування філії;
3) місцезнаходження філії;
4) обсяг та види діяльності (операцій), що виконуватимуться
філією.
До повідомлення про відкриття філії додаються такі документи:
1) рішення уповноваженого органу банку про відкриття філії;
2) положення про філію, затверджене уповноваженим органом
банку;
3) письмове запевнення про відповідність філії вимогам,
встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами
Національного банку України, в тому числі щодо приміщення,
обладнання філії банку і професійної придатності та ділової
репутації керівників філії.
Національний банк України має право прийняти рішення про
припинення здійснення філією банку операцій на користь або за
дорученням клієнтів, якщо інформація про відкриття банком своєї
філії містить неправдиві відомості або діяльність філії не
відповідає вимогам закону та нормативно-правовим актам
Національного банку України.
Банк у двотижневий термін після прийняття ним рішення про
відкриття представництва зобов'язаний подати Національному банку
України повідомлення про відкриття представництва.
До повідомлення про відкриття представництва додаються такі
документи:
1) рішення уповноваженого органу банку про відкриття
представництва;
2) положення про представництво, затверджене уповноваженим
органом банку.
Банк зобов'язаний надсилати Національному банку України копію
рішення про внесення змін до положення про філію або
представництво у двотижневий термін після його затвердження
уповноваженим органом банку.
Банк зобов'язаний повідомити Національний банк України про
припинення філії або представництва у триденний термін після
прийняття відповідного рішення.
{ Стаття 23 в редакції Закону N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Стаття 24. Порядок відкриття філій та представництв іноземних
банків на території України
Iноземні банки мають право відкривати філії та представництва
на території України.
{ Частина перша набирає чинності з дня вступу України до Світової
організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону N 358-V
( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Iноземний банк має право на відкриття філії в Україні за
таких умов:
1) держава, в якій зареєстровано іноземний банк, належить до
держав, які беруть участь у міжнародному співробітництві у сфері
запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, та фінансуванню тероризму, а також
співпрацює із Групою з розробки фінансових заходів боротьби з
відмиванням грошей (FATF);
2) банківський нагляд у державі, в якій зареєстровано
іноземний банк, відповідає Основним принципам ефективного
банківського нагляду Базельського комітету з питань банківського
нагляду;
3) між Національним банком України та органом банківського
нагляду держави, в якій зареєстровано іноземний банк, укладено
угоду про взаємодію у сфері банківського нагляду, гармонізації їх
принципів та умов;
4) мінімальний розмір приписного капіталу філії на момент її
акредитації є не меншим 10 мільйонів євро;
5) наявність письмового зобов'язання іноземного банку про
безумовне виконання ним зобов'язань, які виникли у зв'язку з
діяльністю його філії на території України.
{ Частина друга набирає чинності з дня вступу України до Світової
організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону N 358-V
( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Акредитацію філій іноземних банків в Україні здійснює
Національний банк України.
{ Частина третя набирає чинності з дня вступу України до Світової
організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону N 358-V
( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Акредитація філії іноземного банку здійснюється шляхом
внесення відповідного запису до Державного реєстру банків та
видачі банківської ліцензії.
{ Частина четверта набирає чинності з дня вступу України до
Світової організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону
N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Акредитація філії іноземного банку є підставою для здійснення
нею банківської діяльності.
{ Частина п'ята набирає чинності з дня вступу України до Світової
організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону N 358-V
( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Для акредитації філії іноземного банку подаються:
1) клопотання іноземного банку про відкриття філії із
зазначенням її місцезнаходження на території України;
2) документ, що підтверджує державну реєстрацію іноземного
банку в державі його походження;
3) рішення уповноваженого органу іноземного банку про
відкриття філії;
4) положення про філію, затверджене уповноваженим органом
іноземного банку;
5) відомості щодо професійної придатності та ділової
репутації керівника і головного бухгалтера філії іноземного банку;
6) копія статуту іноземного банку;
7) підтверджена незалежним аудитором фінансова звітність
іноземного банку за три останніх роки;
8) письмовий дозвіл на відкриття філії іноземного банку в
Україні, виданий державним або іншим уповноваженим контролюючим
органом держави, в якій зареєстровано іноземний банк, або письмове
запевнення іноземного банку про відсутність у законодавстві
відповідної держави вимог щодо отримання такого дозволу;
9) повідомлення уповноваженого наглядового органу іноземної
держави про здійснення нагляду за діяльністю іноземного банку;
10) письмове зобов'язання іноземного банку про безумовне
виконання ним зобов'язань, які виникають у зв'язку з діяльністю
його філії на території України;
11) документи, що підтверджують внесення коштів у розмірі
приписного капіталу філії;
12) копія платіжного документа про внесення плати за
акредитацію філії іноземного банку, що встановлюється Національним
банком України.
{ Частина шоста набирає чинності з дня вступу України до Світової
організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону N 358-V
( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Діяльність філії іноземного банку повинна відповідати
вимогам, встановленим цим Законом та нормативно-правовими актами
Національного банку України. Національний банк України здійснює
регулювання діяльності та встановлює економічні нормативи для
філій іноземних банків відповідно до вимог законодавства України.
{ Частина сьома набирає чинності з дня вступу України до Світової
організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону N 358-V
( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Національний банк України має право відмовити в акредитації
філії іноземного банку з таких підстав:
1) подані документи не відповідають вимогам цього Закону та
нормативно-правових актів Національного банку України;
2) приміщення та обладнання філії не відповідають вимогам
Національного банку України;
3) кандидатури керівника та головного бухгалтера філії не
відповідають вимогам цього Закону та нормативно-правових актів
Національного банку України щодо професійної відповідності та
ділової репутації;
4) в іноземного банку виявлено фінансові або правові
проблеми, що вказують на можливість негативних наслідків для
клієнтів чи потенційних клієнтів банку в результаті відкриття
філії.
{ Частина восьма набирає чинності з дня вступу України до Світової
організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону N 358-V
( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Національний банк України приймає рішення про акредитацію або
відмову в акредитації філії іноземного банку протягом трьох
місяців з моменту подання всіх необхідних документів. Відмова
надається в письмовій формі із зазначенням відповідних підстав.
{ Частина дев'ята набирає чинності з дня вступу України до
Світової організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону
N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Діяльність та оподаткування філії іноземного банку
здійснюється відповідно до законодавства України, яке
застосовується до банків України.
{ Частина десята набирає чинності з дня вступу України до Світової
організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону N 358-V
( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Національний банк України має право вводити тимчасову
адміністрацію та ініціювати процедуру ліквідації філії іноземного
банку у порядку, передбаченому законодавством України.
{ Частина одинадцята набирає чинності з дня вступу України до
Світової організації торгівлі - див. пункт 1 розділу II Закону
N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Національний банк України здійснює акредитацію представництв
іноземних банків на території України в порядку та на умовах,
визначених цим Законом та нормативно-правовими актами
Національного банку України.
Акредитація представництва іноземного банку здійснюється
шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків.
Для акредитації представництва іноземного банку подаються
такі документи:
1) клопотання іноземного банку про акредитацію представництва
за підписом уповноваженої особи;
2) документ, що підтверджує державну реєстрацію іноземного
банку;
3) положення про представництво, затверджене уповноваженим
органом іноземного банку;
4) довіреність керівнику представництва від іноземного банку
на здійснення представницьких функцій;
5) копія платіжного документа про внесення плати за
акредитацію представництва, що встановлюється Національним банком
України.
Національний банк України може відмовити в акредитації
представництва іноземного банку в разі порушення порядку
акредитації, невідповідності поданих документів вимогам цього
Закону або нормативно-правових актів Національного банку України,
недостовірності наданої інформації або перевищення повноважень
щодо сфер діяльності представництва.
Рішення про акредитацію або відмову в акредитації
представництва іноземного банку Національний банк України приймає
протягом одного місяця з моменту подання всіх необхідних
документів.
Відмова надається в письмовій формі із зазначенням
відповідних підстав.
Iноземний банк зобов'язаний повідомляти Національний банк
України про зміни документів або відомостей, зазначених у пунктах
4-6 частини шостої та пунктах 3 і 4 частини чотирнадцятої цієї
статті. Внесення змін має бути підтверджено відповідними
документами.
Офіційні документи, що подаються Національному банку України,
повинні бути легалізовані в установленому порядку, якщо інше не
передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких
надана Верховною Радою України, та супроводжуватися нотаріально
засвідченим перекладом українською мовою.
{ Стаття 24 в редакції Закону N 358-V ( 358-16 ) від 16.11.2006 }
Стаття 25. Дочірні банки, філії і представництва українського
банку на території інших держав
Українські банки мають право створювати дочірні банки, філії
чи представництва на території інших держав на підставі дозволу
Національного банку України. Для відкриття дочірніх банків, філій
або представництв українських банків на території інших держав
пред'являються такі самі вимоги, які встановлені для відкриття
філій чи представництв банків на території України, за умови
надання Національним банком України дозволу на здійснення
інвестиції за кордон у зв'язку із створенням філії чи
представництва банку на території іншої держави.
Для створення дочірнього банку, філії чи представництва
українського банку за кордоном цей банк подає до Національного
банку України бізнес-план та економічне обгрунтування доцільності
створення дочірнього банку, філії чи представництва банку за
кордоном.
Дочірній банк, філія чи представництво українського банку на
території іншої держави реєструються відповідно до вимог
законодавства цієї держави.
Банк у місячний термін має повідомити Національний банк
України про відкриття дочірнього банку, філії чи представництва на
території іншої держави з наданням копій відповідних документів
про їх реєстрацію.
Глава 5
РЕОРГАНIЗАЦIЯ БАНКУ
Стаття 26. Способи реорганізації банку
Реорганізація банку здійснюється добровільно за рішенням його
власників або примусово за рішенням Національного банку України.
Реорганізація може здійснюватися шляхом злиття, приєднання,
поділу, виділення, перетворення.
Злиття означає припинення діяльності двох або кількох банків
як юридичних осіб та передачу належних їм майна, коштів, прав та
обов'язків до банку-правонаступника, який створюється у результаті
злиття.
Приєднання означає припинення діяльності одного банку як
юридичної особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та
обов'язків до іншого банку.
Поділ означає припинення діяльності одного банку як юридичної
особи та передачу належних йому майна, коштів, прав та обов'язків
у відповідних частинах до банків, які створюються внаслідок
реорганізації цього банку шляхом поділу.
Виділення означає перетворення банку як юридичної особи та
передачу певної частини належного йому майна, коштів, прав та
обов'язків до банку, який створюється внаслідок реорганізації.
Перетворення передбачає зміну організаційно-правової форми
товариства.
Стаття 27. Умови реорганізації банку
Порядок здійснення примусової реорганізації банків
встановлюється цим Законом та нормативно-правовими актами
Національного банку України.
Реорганізація за рішенням власників банку здійснюється згідно
із законодавством України про господарські товариства за умови
попереднього дозволу Національного банку України.
Для одержання дозволу на реорганізацію банку до Національного
банку України подається заява з доданням необхідного обгрунтування
та розрахунків, які б засвідчували настання позитивних наслідків
для вкладників та інших кредиторів банку.
Національний банк України не дає дозволу на реорганізацію
банку у разі, якщо є достатні підстави вважати, що реорганізація
загрожує інтересам вкладників та інших кредиторів і банк,
створений у результаті реорганізації, не буде відповідати вимогам
щодо економічних нормативів його діяльності, порядку реєстрації
банків і ліцензування їх діяльності.
Національний банк України надає дозвіл чи відмовляє у
реорганізації банку протягом одного місяця з моменту отримання
заяви банку на реорганізацію.
Примусова реорганізація здійснюється у разі істотної загрози
платоспроможності банку.
Стаття 28. Рішення про реорганізацію
Рішення про реорганізацію банку, крім перетворення, має
містити інформацію про:
1) угоду про реорганізацію у разі злиття або приєднання;
2) призначення персонального складу комісії для проведення
реорганізації;
3) призначення персонального складу ревізійної комісії для
проведення інвентаризації та ревізії матеріальних цінностей, що
перебувають на обліку банку (банків);
4) призначення незалежного аудитора, що має сертифікат
Національного банку України;
5) строки проведення реорганізації;
6) склад правління (ради директорів) після реорганізації.
Реорганізація розпочинається після затвердження Національним
банком України плану реорганізації, який крім інших необхідних
заходів повинен передбачати подання Національному банку України
відповідних документів, необхідних для державної реєстрації нового
банку або для реєстрації змін і доповнень до установчих документів
існуючого банку.
Банк вважається реорганізованим з моменту внесення
Національним банком України змін до Державного реєстру банків.
У разі примусової реорганізації рішення, передбачені пунктами
2-6 частини першої цієї статті, приймаються Національним банком
України, угода про реорганізацію не підписується, загальні умови
реорганізації визначаються постановою правління Національного
банку України і є обов'язковими для виконання усіма сторонами.
Стаття 29. Угода про злиття або приєднання
Угода про злиття або приєднання укладається банками, що
реорганізуються шляхом злиття або приєднання, у письмовій формі.
Угода про злиття або приєднання містить положення, що
регулюють питання, визначені у статті 28 цього Закону.
Угода про злиття або приєднання набирає законної сили з
моменту затвердження її більшістю у дві третини голосів акціонерів
(учасників) на загальних зборах кожного з банків.
Розділ III
КАПIТАЛ, УПРАВЛIННЯ, ВИМОГИ ДО ДIЯЛЬНОСТI БАНКIВ
Глава 6
КАПIТАЛ, ФОНДИ ТА РЕЗЕРВИ БАНКУ
Стаття 30. Структура капіталу банку
Капітал банку включає:
1) основний капітал;
2) додатковий капітал.
Основний капітал банку включає сплачений і зареєстрований
статутний капітал і розкриті резерви, які створені або збільшені
за рахунок нерозподіленого прибутку, надбавок до курсу акцій і
додаткових внесків акціонерів у капітал, загальний фонд покриття
ризиків, що створюється під невизначений ризик при проведенні
банківських операцій, за винятком збитків за поточний рік і
нематеріальних активів. Розкриті резерви включають і інші фонди
такої самої якості, які повинні відповідати таким критеріям:
1) відрахування до фондів мають здійснюватися з прибутку
після оподаткування або з прибутку до оподаткування, скоригованого
на всі потенційні податкові зобов'язання;
2) фонди і рух коштів до них та з них повинні окремо
розкриватись у опублікованих звітах банку;
3) фонди повинні бути у розпорядженні банку для покриття
збитків з метою необмеженого і негайного використання у разі появи
збитків;
4) збитки не можуть безпосередньо покриватися з фондів, а
повинні проводитися через рахунок прибутків і збитків.
За умови затвердження Національним банком України додатковий
капітал може включати:
1) нерозкриті резерви (крім того факту, що такі резерви не
відображаються в опублікованому балансі банку, вони повинні мати
такі самі якість і природу, як і розкритий капітальний резерв);
2) резерви переоцінки (основні засоби та нереалізована
вартість "прихованих" резервів переоцінки в результаті
довгострокового перебування у власності цінних паперів,
відображених у балансі за історичною вартістю їх придбання);
3) гібридні (борг/капітал) капітальні інструменти, які
повинні відповідати таким критеріям:
вони є незабезпеченими, субординованими і повністю
сплаченими;
вони не можуть бути погашені за ініціативою власника;
вони можуть вільно брати участь у покритті збитків без
пред'явлення банку вимоги про припинення торгових операцій;
вони дозволяють відстрочення обслуговування зобов'язань щодо
сплати відсотків, якщо рівень прибутковості не дозволяє здійснити
такі виплати;
4) субординований борг (звичайні незабезпечені боргові
капітальні інструменти, які за умовою контракту не можуть бути
забрані з банку раніше 5 років, а у випадку банкрутства чи
ліквідації повертаються інвестору після погашення претензій всіх
інших кредиторів). При цьому сума таких коштів, включених у
капітал, не може перевищувати 50 відсотків розміру основного
капіталу зі щорічним зменшенням на 20 відсотків від його первинної
вартості протягом 5 останніх років угоди.
Національний банк України має право визначати своєю
постановою інші статті балансу банку для включення до додаткового
капіталу, а також умови і порядок такого включення. Додатковий
капітал не може бути більшим 100 відсотків основного капіталу.
Стаття 31. Розмір статутного капіталу на момент реєстрації
банку
Мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації
банку не може бути менше 10 мільйонів євро.
{ Частина перша статті 31 в редакції Закону N 133-V ( 133-16 ) від
14.09.2006 }
Перерахування розміру статутного капіталу у гривні
здійснюється за офіційним курсом гривні до іноземних валют,
встановленим Національним банком України на день укладення
установчого договору.
За підсумками року на основі фінансової звітності банки
зобов'язані коригувати розмір статутного капіталу на індекс
девальвації чи ревальвації гривні за рахунок та в межах валових
доходів або валових витрат банку відповідно до методики,
встановленої Національним банком України.
Національний банк України має право встановити для окремих
банків залежно від їх спеціалізації диференційований мінімальний
статутний капітал на момент реєстрації банку, але не нижче
розміру, передбаченого цією статтею.
{ Частина четверта статті 31 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 133-V ( 133-16 ) від 14.09.2006 }
Стаття 32. Порядок формування статутного капіталу банку
Статутний капітал банку формується відповідно до вимог цього
Закону, законодавства України та установчих документів банку.
Формування та збільшення статутного капіталу банку може
здійснюватися виключно шляхом грошових внесків. Грошові внески для
формування та збільшення статутного капіталу банку резиденти
України здійснюють у гривнях, а нерезиденти - в іноземній вільно
конвертованій валюті або у гривнях.
Статутний капітал банку не повинен формуватися з
непідтверджених джерел.
Банк має право збільшувати статутний капітал після того, як
усі учасники повністю виконали свої зобов'язання щодо оплати паїв
або акцій і попередньо оголошений підписний капітал повністю
оплачено.
Банк не має права без згоди Національного банку України
зменшувати розмір регулятивного капіталу нижче мінімально
встановленого рівня. Капітал банку не може бути меншим статутного
капіталу.
{ Частина п'ята статті 32 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 133-V ( 133-16 ) від 14.09.2006 }
Забороняється використовувати для формування капіталу банку
бюджетні кошти, якщо такі кошти мають інше цільове призначення.
Стаття 33. Акції банку та паї банку
Банки здійснюють емісію власних акцій та оголошують підписку
на паї відповідно до законодавства України про господарські
товариства та цінні папери з урахуванням особливостей, визначених
цим Законом.
Банкам забороняється випуск акцій на пред'явника.
Наявність збитків у банку не є перешкодою для оголошення
підписки на акції або паї банку та збільшення статутного капіталу
банку.
Банки мають право придбавати власні акції або паї з наступним
письмовим повідомленням Національного банку України про укладені
угоди, яке має бути надіслане протягом 5 робочих днів з дати
укладення угод. Банкам не дозволяється придбання власних акцій,
якщо це може призвести до падіння регулятивного капіталу нижче за
мінімальний рівень.
Про намір банку придбати загальну кількість власних акцій або
паїв у розмірі 10 і більше відсотків загальної емісії банк
письмово повідомляє Національному банку України за 15 календарних
днів до укладення угод. Національний банк України має право
заборонити банку купівлю власних акцій або паїв у разі, якщо це
може призвести до погіршення фінансового стану банку.
Банк-емітент продає свої акції на первинному ринку
безпосередньо або через андеррайтерів. Банку дозволяється
виступати посередником для купівлі-продажу власних акцій або паїв.
Стаття 34. Iстотна участь
Юридична чи фізична особа, яка має намір придбати істотну
участь у банку або збільшити її таким чином, що така особа буде
прямо чи опосередковано володіти чи контролювати 10, 25, 50 та 75
відсотків статутного капіталу банку чи права голосу придбаних
акцій (паїв) в органах управління банку, зобов'язана отримати
письмовий дозвіл Національного банку України.
Для отримання такого дозволу заявник повинен надати
інформацію, передбачену нормативно-правовими актами Національного
банку України, щодо фінансового стану та ділової репутації
майбутнього власника істотної участі банку.
Національний банк України приймає рішення про задоволення чи
відмову в задоволенні прохання про надання дозволу на придбання чи
збільшення істотної участі у банку в місячний строк з дня
отримання всієї необхідної інформації. Відмова у дозволі на
придбання чи збільшення істотної участі у банку надається в
письмовій формі із зазначенням відповідних підстав.
Національний банк України не дає дозволу на придбання чи
збільшення істотної участі у банку відповідно до частини першої
цієї статті у разі, якщо:
1) особа, яка придбає істотну участь, не має бездоганної
ділової репутації. У разі, якщо такою особою є юридична особа, цей
критерій поширюється на членів виконавчого органу і наглядової
ради юридичної особи, а також на власників істотної участі, що є
фізичними особами;
2) відсутні власні кошти у розмірі, достатньому для
здійснення заявленого внеску;
3) придбання чи збільшення істотної участі загрожуватиме
інтересам вкладників та інших кредиторів банку або розвитку
конкурентного середовища у банківській системі.
Якщо особа володіє істотною участю у банку чи збільшує свою
участь до рівня, визначеного частиною першою цієї статті, без
одержання письмового дозволу Національного банку України, останній
має право заборонити такій особі прямо чи опосередковано, повністю
чи частково користуватися правом голосу придбаних акцій (паїв) та
брати участь будь-яким чином в управлінні справами банку.
У разі встановлення заборони користуватися правом голосу
відповідно до придбаних акцій (паїв) право брати участь у
голосуванні передається довіреній особі, яка призначається
Національним банком України за поданням банку. Довірена особа
зобов'язана при голосуванні діяти в інтересах кваліфікованого та
зваженого управління банком.
Рішення загальних зборів учасників, прийняті з використанням
права голосу придбаних акцій (паїв), щодо якого встановлена
тимчасова заборона його використання, не мають юридичної сили.
Стаття 35. Адекватність капіталу
Банки, а також власники істотної участі зобов'язані
підтримувати норматив співвідношення між розміром регулятивного
капіталу і сумою зважених до ризику активів - адекватності
капіталу. Від банків вимагається підтримувати їх регулятивний
капітал на рівні, що становить не менше 8 відсотків зважених до
ризику активів і позабалансових зобов'язань. Для банку, що
розпочинає операційну діяльність, цей норматив протягом перших 12
місяців має становити не менше 15 відсотків, протягом наступних 12
місяців - не менше 12 відсотків. Національний банк України має
також право встановлювати мінімальний коефіцієнт співвідношення
регулятивного капіталу до сукупних активів.
Порядок обчислення нормативу адекватності капіталу банку,
мінімальний розмір регулятивного капіталу банку визначаються цим
Законом та нормативно-правовими актами Національного банку
України.
У разі коли рівень регулятивного капіталу банку досягне рівня
нижче від встановленого Національним банком України, банк
зобов'язаний протягом одного місяця, починаючи з дня встановлення
факту зменшення рівня капіталу, подати на розгляд Національного
банку України план заходів щодо порядку і строків відновлення
рівня регулятивного капіталу банку.
Банку забороняється виплачувати дивіденди чи розподіляти
капітал у будь-якій формі, якщо така виплата чи розподіл призведе
до порушення нормативу адекватності капіталу.
{ Частину п'яту статті 35 виключено на підставі Закону
N 133-V ( 133-16 ) від 14.09.2006 }
У разі, якщо за попередній рік діяльність банку була
неприбутковою, банку дозволяється виплачувати дивіденди чи
розподіляти капітал у будь-якій формі у сумі, що не перевищує 50
відсотків від різниці між капіталом банку і рівнем регулятивного
капіталу.
Стаття 36. Резервний та інші фонди банку
Банки зобов'язані формувати резервний фонд на покриття
непередбачених збитків по всіх статтях активів та позабалансових
зобов'язаннях.
Розмір відрахувань до резервного фонду має бути не менше 5
відсотків від прибутку банку до досягнення ними 25 відсотків
розміру регулятивного капіталу банку.
У разі коли діяльність банку може створювати загрозу
інтересам вкладників та інших кредиторів банку, Національний банк
України має право вимагати від банку збільшення розміру резервів
щорічних відрахувань до них.
Банки зобов'язані формувати інші фонди та резерви на покриття
збитків від активів відповідно до нормативно-правових актів
Національного банку України.
Глава 7
УПРАВЛIННЯ БАНКОМ
Стаття 37. Органи управління та контролю банку
Органами управління банку є загальні збори учасників,
спостережна рада, правління (рада директорів) банку.
Органом контролю банку є ревізійна комісія та внутрішній
аудит банку.
Стаття 38. Загальні збори учасників
Вищим органом управління банку є загальні збори учасників.
До компетенції загальних зборів банку належить прийняття
рішень щодо:
1) визначення основних напрямів діяльності банку та
затвердження звітів про їх виконання;
2) внесення змін та доповнень до статуту банку;
3) зміни розміру статутного капіталу банку;
4) призначення та звільнення голів та членів спостережної
ради банку, ревізійної комісії;
5) затвердження річних результатів діяльності банку,
включаючи його дочірні підприємства, затвердження звітів та
висновків ревізійної комісії та зовнішнього аудитора;
6) розподілу прибутку;
7) припинення діяльності банку, призначення ліквідатора,
затвердження ліквідаційного балансу.
Статутом банку до компетенції загальних зборів учасників
можуть бути віднесені інші питання. Повноваження, визначені
пунктами 1-7 цієї статті, належать до виключної компетенції
загальних зборів учасників. Iнші повноваження загальних зборів
учасників банку можуть бути делеговані до компетенції спостережної
ради банку.
Стаття 39. Спостережна рада банку
Спостережна рада банку обирається загальними зборами
учасників з числа учасників банку або їх представників. Члени
спостережної ради банку не можуть входити до складу правління
(ради директорів) банку, ревізійної комісії банку.
Спостережна рада банку здійснює такі функції:
1) призначає і звільняє голову та членів правління (ради
директорів) банку;
2) контролює діяльність правління (ради директорів) банку;
3) визначає зовнішнього аудитора;
4) встановлює порядок проведення ревізій та контролю за
фінансово-господарською діяльністю банку;
5) приймає рішення щодо покриття збитків;
6) приймає рішення щодо створення, реорганізації та
ліквідації дочірніх підприємств, філій і представництв банку,
затвердження їх статутів і положень;
7) затверджує умови оплати праці та матеріального
стимулювання членів правління банку;
8) готує пропозиції щодо питань, які виносяться на загальні
збори учасників;
9) здійснює інші повноваження, делеговані загальними зборами
учасників банку.
Повноваження і порядок роботи спостережної ради банку
визначаються статутом банку чи положенням про раду банку, що
затверджуються загальними зборами учасників банку.
Стаття 40. Виконавчий орган банку
Правління (рада директорів) банку є виконавчим органом банку,
здійснює управління поточною діяльністю банку, формування фондів,
необхідних для статутної діяльності банку, та несе
відповідальність за ефективність його роботи згідно з принципами
та порядком, встановленими статутом банку, рішеннями загальних
зборів учасників і спостережної ради банку.
У межах своєї компетенції правління (рада директорів) діє від
імені банку, підзвітне загальним зборам учасників та спостережній
раді банку.
Правління (рада директорів) банку діє на підставі положення,
що затверджується загальними зборами учасників чи спостережною
радою банку.
Голова правління (ради директорів) банку керує роботою
виконавчого органу та має право представляти банк без доручення.
Стаття 41. Ревізійна комісія
Ревізійна комісія здійснює контроль за
фінансово-господарською діяльністю банку.
Ревізійна комісія:
1) контролює дотримання банком законодавства України і
нормативно-правових актів Національного банку України;
2) розглядає звіти внутрішніх і зовнішніх аудиторів та готує
відповідні пропозиції загальним зборам учасників;
3) вносить на загальні збори учасників або спостережній раді
банку пропозиції щодо будь-яких питань, віднесених до компетенції
ревізійної комісії, які стосуються фінансової безпеки і
стабільності банку та захисту інтересів клієнтів.
Ревізійна комісія обирається загальними зборами учасників
банку з числа учасників або їх представників. Ревізійна комісія
підзвітна загальним зборам учасників банку.
Членами ревізійної комісії не можуть бути особи, які є
працівниками банку.
Ревізійна комісія здійснює перевірку фінансово-господарської
діяльності банку за дорученням загальних зборів учасників,
спостережної ради банку або на вимогу учасника (учасників), які
володіють у сукупності більше ніж 10 відсотками голосів.
Ревізійна комісія має право залучати до ревізій та перевірок
зовнішніх та внутрішніх експертів і аудиторів.
Ревізійна комісія доповідає про результати ревізій та
перевірок загальним зборам учасників чи спостережній раді банку.
Ревізійна комісія готує висновки до звітів і балансів банку. Без
висновку ревізійної комісії загальні збори учасників не мають
права затверджувати фінансовий звіт банку.
Члени ревізійної комісії можуть брати участь з правом
дорадчого голосу у засіданнях спостережної ради та правління (ради
директорів) банку.
Засідання ревізійної комісії проводяться за необхідністю, але
не рідше одного разу на рік.
Позачергові засідання ревізійної комісії можуть скликатися
спостережною радою банку чи за ініціативою акціонерів, які
володіють більше ніж 10 відсотками голосів.
Рішення приймається більшістю голосів членів ревізійної
комісії.
Повноваження ревізійної комісії банку визначаються статутом
банку, а порядок її роботи - положенням про ревізійну комісію, що
затверджується загальними зборами учасників (акціонерів) банку.
Стаття 42. Вимоги до керівників банків
Керівниками банку є голова, його заступники та члени ради
банку, голова, його заступники та члени правління (ради
директорів), головний бухгалтер, його заступник, керівники
відокремлених структурних підрозділів банку.
Керівниками банку мають бути дієздатні фізичні особи, які
відповідають таким вимогам:
1) наявність вищої економічної, юридичної освіти чи освіти у
галузі управління залежно від займаної посади (ця вимога не
застосовується до членів спостережної ради банку);
2) стаж роботи у банківській системі за відповідним фахом не
менше трьох років (ця вимога не застосовується до членів
спостережної ради банку);
3) бездоганна ділова репутація.
Голова правління (ради директорів) та головний бухгалтер
заступають на посаду після надання письмової згоди на це
Національним банком України.
Голова правління (ради директорів) банку та головний
бухгалтер повинні мати попередній досвід керівної роботи у банках.
Стаття 43. Обов'язки щодо захисту інтересів банку
При виконанні своїх обов'язків відповідно до вимог цього
Закону керівники банку зобов'язані діяти на користь банку та
клієнтів і зобов'язані ставити інтереси банку вище власних.
Зокрема, керівники банку зобов'язані:
1) ставитися з відповідальністю до виконання своїх службових
обов'язків;
2) приймати рішення в межах наданих повноважень;
3) не використовувати службове становище у власних інтересах.
Стаття 44. Управління ризиками
Банк створює постійно діючий підрозділ з питань аналізу та
управління ризиками, що має відповідати за встановлення лімітів
щодо окремих операцій, лімітів ризиків контрпартнерів, країн
контрпартнерів, структури балансу відповідно до рішень правління
(ради директорів) з питань політики щодо ризикованості та
прибутковості діяльності банку.
Для забезпечення додаткових заходів з метою управління
ризиками банки створюють постійно діючі комітети, зокрема:
1) кредитний комітет, який щомісячно оцінює якість активів
банку та готує пропозиції щодо формування резервів на покриття
можливих збитків від їх знецінення;
2) комітет з питань управління активами та пасивами, який
щомісячно розглядає собівартість пасивів та прибутковість активів
і приймає рішення щодо політики відсоткової маржі, розглядає
питання відповідності строковості активів та пасивів та надає
відповідним підрозділам банку рекомендації щодо усунення
розбіжностей у часі, що виникають;
3) тарифний комітет, який щомісячно аналізує співвідношення
собівартості послуг та ринкової конкурентоспроможності діючих
тарифів, відповідає за політику банку з питань операційних
доходів.
Банки самостійно вирішують і створюють органи управління
фінансовими ризиками з метою забезпечення сприятливих фінансових
умов захисту інтересів вкладників та інших кредиторів.
Стаття 45. Внутрішній аудит
Банки створюють службу внутрішнього аудиту, яка є органом
оперативного контролю спостережної ради банку. ( Частина перша
статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 914-IV
( 914-15 ) від 05.06.2003 )
Служба внутрішнього аудиту виконує такі функції:
1) наглядає за поточною діяльністю банку;
2) контролює дотримання законів, нормативно-правових актів
Національного банку України та рішень органів управління банку;
3) перевіряє результати поточної фінансової діяльності банку;
4) аналізує інформацію та відомості про діяльність банку,
професійну діяльність її працівників, випадки перевищення
повноважень посадовими особами банку;
5) надає спостережній раді висновки та пропозиції за
результатами перевірок; ( Пункт 5 частини другої статті 45 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 914-IV ( 914-15 ) від
05.06.2003 )
6) інші функції, пов'язані з наглядом та контролем за
діяльністю банку.
Служба внутрішнього аудиту підпорядковується спостережній
раді банку та звітує перед нею, діє на підставі положення,
затвердженого спостережною радою. ( Частина третя статті 45 в
редакції Закону N 914-IV ( 914-15 ) від 05.06.2003 )
Служба внутрішнього аудиту має право на ознайомлення з усією
документацією банку та нагляд за діяльністю будь-якого підрозділу
банку. Служба внутрішнього аудиту уповноважена вимагати письмові
пояснення від окремих посадових осіб банку щодо виявлених
недоліків у роботі.
Кандидатура керівника служби внутрішнього аудиту погоджується
з Національним банком України.
Служба внутрішнього аудиту не несе відповідальності і не має
владних повноважень щодо операцій, за якими вона здійснює аудит.
Служба внутрішнього аудиту несе відповідальність за обсяги та
достовірність звітів, які подаються спостережній раді щодо питань,
віднесених до її компетенції, визначених цим Законом. ( Частина
сьома статті 45 із змінами, внесеними згідно із Законом N 914-IV
( 914-15 ) від 05.06.2003 )
Працівники служби внутрішнього аудиту при призначенні на
посаду дають письмове зобов'язання про нерозголошення інформації
щодо діяльності банку та збереження банківської таємниці
відповідно до вимог глави 10 цього Закону.
Стаття 46. Обов'язки щодо інформування Національного банку
України
Правління (рада директорів) банку зобов'язане протягом трьох
робочих днів інформувати Національний банк України про:
1) звільнення керівника (керівників) банку та про кандидатуру
на призначення на цю посаду;
2) зміну юридичної адреси і місцезнаходження банку та його
відокремлених структурних підрозділів;
3) втрати на суму, що перевищує 15 відсотків капіталу банку;
4) падіння рівня капіталу банку нижче рівня регулятивного
капіталу;
5) наявність хоча б однієї з підстав для призначення
тимчасового адміністратора чи ліквідатора;
6) припинення банківської діяльності;
7) пред'явлення обвинувачення у вчиненні корисливого злочину
керівнику банку, фізичній особі - власнику істотної участі або
представнику юридичної особи - власнику істотної участі.
Національний банк України має право визначити перелік іншої
інформації, що є важливою для цілей банківського нагляду.
Глава 8
ВИМОГИ ДО ДIЯЛЬНОСТI БАНКУ
Стаття 47. Банківські операції
На підставі банківської ліцензії банки мають право
здійснювати такі банківські операції:
1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних
осіб;
2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і
банків-кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих
рахунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів
на них;
3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних
умовах та на власний ризик.
Банк, крім перелічених у частині першій цієї статті операцій,
має право здійснювати такі операції та угоди:
1) операції з валютними цінностями;
2) емісію власних цінних паперів;
3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за
дорученням клієнтів;
4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого
імені (включаючи андеррайтинг);
5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від
третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;
6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у грошовій
формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе
ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);
7) лізинг;
8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду
сейфів для зберігання цінностей та документів;
9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів
та інших оборотних платіжних інструментів;
10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій
з використанням цих карток;
11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо
банківських операцій.
Операції, визначені пунктами 1-3 частини першої цієї статті,
належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у
сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають
банківську ліцензію. Iнші юридичні особи мають право здійснювати
операції, визначені пунктами 2-3 частини першої цієї статті, на
підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а
інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть
здійснювати у порядку, визначеному законами України.
За умови отримання письмового дозволу Національного банку
України банки також мають право здійснювати такі операції:
1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших
юридичних осіб;
2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження)
державної та іншої грошової лотереї;
3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;
4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:
з інструментами грошового ринку;
з інструментами, що базуються на обмінних курсах та
відсотках;
з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;
5) довірче управління коштами та цінними паперами за
договорами з юридичними та фізичними особами;
6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів
власників іменних цінних паперів.
Національний банк України встановлює порядок надання банкам
дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1-4 частини
другої цієї статті. Дозвіл надається, якщо:
1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам
Національного банку України, що підтверджується незалежним
аудитором;
2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;
3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку
діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;
4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має
достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для
здійснення такої діяльності.
Банк має право здійснювати інші угоди згідно із
законодавством України.
Національний банк України має право встановити спеціальні
вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного
капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного
виду діяльності, передбаченого у цій статті.
Комерційні банки самостійно встановлюють процентні ставки та
комісійну винагороду по своїх операціях.
Стаття 48. Обмеження щодо діяльності банків
Банкам забороняється діяльність у сфері матеріального
виробництва, торгівлі (за винятком реалізації пам'ятних, ювілейних
і інвестиційних монет) та страхування, крім виконання функцій
страхового посередника.
Спеціалізованим банкам (за винятком ощадного) забороняється
залучати вклади (депозити) від фізичних осіб в обсягах, що
перевищують 5 відсотків капіталу банку.
Банк може мати у власності нерухоме майно загальною вартістю
не більше 25 відсотків капіталу банку. Це обмеження не поширюється
на:
1) приміщення, яке забезпечує технологічне здійснення
банківських функцій;
2) майно, яке перейшло банку у власність на підставі
реалізації прав заставодержателя відповідно до умов договору
застави;
3) майно, набуте банком з метою запобігання збиткам, за
умови, що таке майно має бути відчужено банком протягом одного
року з моменту набуття права власності на нього.
Стаття 49. Кредитні операції
Як кредитні у цій статті розглядаються операції, зазначені у
пункті 3 частини першої та у пунктах 3-7 частини другої статті 47
цього Закону.
Для проведення спільного фінансування банки можуть укладати
угоди про консорціумне кредитування. В рамках такої угоди
банки-учасники встановлюють умови надання кредиту та призначають
банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть
ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у консорціум
коштів.
Банк зобов'язаний мати підрозділ, функціями якого є надання
кредитів та управління операціями, пов'язаними з кредитуванням.
Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити
для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів
власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу
Національного банку України.
Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних
принципів кредитування, у тому числі перевіряти
кредитоспроможність позичальників та наявність забезпечення
кредитів, додержуватись встановлених Національним банком України
вимог щодо концентрації ризиків.
Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є
нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і
процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна
робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не
матиме збитків.
Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання
економічних нормативів.
Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком
передбачених законом випадків.
У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його
користування банк має право видавати наказ про примусову оплату
боргового зобов'язання, якщо це передбачено угодою.
Стаття 50. Прямі інвестиції банків
Банки здійснюють прямі інвестиції та операції з цінними
паперами відповідно до законодавства України про цінні папери,
інвестиційну діяльність та згідно з нормативно-правовими актами
Національного банку України.
Банки мають право здійснювати інвестиції лише на підставі
письмового дозволу Національного банку України, який надається
згідно з правилами, встановленими статтею 47 цього Закону.
Банк має право здійснити інвестицію без письмового дозволу
Національного банку України у разі, якщо:
1) інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше
ніж 5 відсотків регулятивного капіталу банку;
2) юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде
виключно діяльність з надання фінансових послуг;
3) регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам для
інвестицій, встановленим нормативно-правовими актами Національного
банку України.
Порядок інформування про здійснення інвестиції, зазначеної у
частині третій цієї статті, встановлює Національний банк України.
Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство,
установу, статутом яких передбачена повна відповідальність його
власників.
Пряма чи опосередкована участь банку у капіталі будь-якого
підприємства, установи не повинна перевищувати 15 відсотків
капіталу банку. Сукупні інвестиції банку не повинні перевищувати
60 відсотків розміру капіталу банку.
Це обмеження не застосовується у разі, якщо:
1) акції та інші цінні папери, придбані банком у зв'язку з
реалізацією права заставодержателя і банк не утримує їх більше
одного року;
2) банком з метою створення фінансової холдингової групи
придбані акції, емітентом яких є інший банк;
3) цінні папери знаходяться у власності банку не більше
одного року, який отримав їх у результаті андеррайтингу.
4) акції та інші цінні папери придбані банком за рахунок та
від імені своїх клієнтів.
Вимоги другої та шостої частин цієї статті не поширюються на
діяльність інвестиційних банків.
Стаття 51. Розрахункові банківські операції
Для здійснення банківської діяльності банки відкривають та
ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та
інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для
фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті.
Банківські розрахунки проводяться у готівковій та
безготівковій формах згідно із правилами, встановленими
нормативно-правовими актами Національного банку України.
Безготівкові розрахунки проводяться на підставі розрахункових
документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.
Банки в Україні можуть використовувати як платіжні
інструменти платіжні доручення, платіжні вимоги, вимоги-доручення,
векселі, чеки, банківські платіжні картки та інші дебетові і
кредитові платіжні інструменти, що застосовуються у міжнародній
банківській практиці.
Платіжні інструменти мають бути оформлені належним чином і
містити інформацію про їх емітента, платіжну систему, в якій вони
використовуються, правові підстави здійснення розрахункової
операції і, як правило, держателя платіжного інструмента та
отримувача коштів, дату валютування, а також іншу інформацію,
необхідну для здійснення банком розрахункової операції, що цілком
відповідають інструкціям власника рахунку або іншого передбаченого
законодавством ініціатора розрахункової операції.
При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний
перевірити достовірність та формальну відповідність документа.
Під час оплати за договорами, укладеними державними,
казенними, комунальними підприємствами та господарськими
товариствами, в яких державна частка акцій перевищує 50 відсотків,
банки перевіряють наявність звіту про результати здійснення
процедури закупівлі та інших документів, що підтверджують
виконання такими підприємствами та господарськими товариствами
вимог Закону України "Про закупівлю товарів, робіт і послуг за
державні кошти" ( 1490-14 ).
{ Статтю 51 доповнено частиною сьомою згідно із Законом N 3205-IV
( 3205-15 ) від 15.12.2005}
Стаття 52. Угоди з пов'язаними з банком особами
Угоди, що здійснюються з пов'язаними з банком особами (далі -
пов'язані особи), не можуть передбачати більш сприятливі умови,
ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із
пов'язаними особами на умовах, сприятливіших за звичайні,
визнаються судом недійсними з моменту їх укладення.
Для цілей цього Закону пов'язаними особами є:
1) керівники банку;
2) власники істотної участі в банку;
3) близькі родичі, чоловік, жінка, діти, батьки будь-якої
особи, що зазначені в пунктах 1 і 2;
4) афілійовані особи банку, керівники і власники істотної
участі в афілійованих особах, а також їх близькі родичі.
Більш сприятливими умовами визначаються:
1) прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж
вимагається від інших клієнтів;
2) придбання у пов'язаної особи майна низької якості чи за
завищеною ціною;
3) здійснення інвестиції в цінні папери пов'язаної особи, яку
банк не здійснив би в інше підприємство;
4) оплата товарів та послуг пов'язаної особи за цінами
вищими, ніж звичайні або за таких обставин, коли такі самі товари
і послуги іншої особи взагалі не були б придбані.
Банк може укладати угоди з пов'язаними особами, які
передбачають нарахування відсотків та комісійних на здійснення
банківських операцій, які менші звичайних, та нарахування
відсотків за вкладами і депозитами, які більші звичайних, у разі,
якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для
фінансового розвитку банку.
Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для:
погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною
особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку; придбання
цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку,
за винятком продукції, що виробляється цією особою.
Національний банк України може своїм розпорядженням
запроваджувати обмеження на суму угод із пов'язаними особами.
Стаття 53. Забезпечення конкуренції у банківській системі
Банкам забороняється укладати договори з метою обмеження
конкуренції та монополізації умов надання кредитів, інших
банківських послуг, встановлення процентних ставок та комісійної
винагороди.
Банку забороняється встановлювати процентні ставки та
комісійні винагороди на рівні нижче собівартості банківських
послуг у цьому банку.
Банку забороняється вчиняти будь-які дії щодо впровадження у
своїй практиці недобросовісної конкуренції.
Факти недобросовісної конкуренції щодо надання банком тих чи
інших банківських послуг або здійснення операцій є підставою для
заборони цьому банку подальшого надання таких послуг або
здійснення операцій.
Стаття 54. Достовірність реклами
Банкам забороняється поширення реклами у будь-якій формі, що
містить неправдиву інформацію про їх діяльність у сфері
банківських послуг.
Національний банк України має право застосувати заходи впливу
до банків та інших осіб, які порушують вимоги цієї статті.
Глава 9
ВIДНОСИНИ БАНКУ З КЛIЄНТАМИ
Стаття 55. Регулювання відносин банку з клієнтом
Відносини банку з клієнтом регулюються законодавством
України, нормативно-правовими актами Національного банку України
та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Банк зобов'язаний докладати максимальних зусиль для уникнення
конфлікту інтересів працівників банку і клієнтів, а також
конфлікту інтересів клієнтів банку.
Банкам забороняється вимагати від клієнта придбання будь-яких
товарів чи послуг від банку або від спорідненої чи пов'язаної
особи банку як обов'язкову умову надання банківських послуг.
Стаття 56. Право клієнта на інформацію
Клієнт має право доступу до інформації щодо діяльності банку.
Банки зобов'язані на вимогу клієнта надати таку інформацію:
1) відомості, які підлягають обов'язковій публікації, про
фінансові показники діяльності банку та його економічний стан;
2) перелік керівників банку та його відокремлених
підрозділів, а також фізичних та юридичних осіб, які мають істотну
участь у банку;
3) перелік послуг, що надаються банком;
4) ціну банківських послуг;
5) іншу інформацію та консультації з питань надання
банківських послуг.
Стаття 57. Гарантування вкладів фізичних осіб
Вклади фізичних осіб банків та філій іноземних банків
гарантуються в порядку і розмірах, передбачених законодавством
України.
{ Частина перша статті 57 в редакції Закону N 358-V ( 358-16 ) від
16.11.2006 }
Вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України
гарантуються державою.
Стаття 58. Відповідальність банку за своїми зобов'язаннями
Банк відповідає за своїми зобов'язаннями всім своїм майном
відповідно до законодавства.
Банк не відповідає за невиконання або несвоєчасне виконання
зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог
кредиторів, зупинення операцій по рахунках, арешту власних коштів
банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади.
Учасники банку відповідають за зобов'язаннями банку згідно із
законами України та статутом банку.
Стаття 59. Арешт, стягнення та зупинення операцій по рахунках
Арешт на майно або кошти банку, що знаходяться на його
рахунках, арешт на кошти та інші цінності юридичних або фізичних
осіб, що знаходяться в банку, здійснюються виключно за рішенням
суду про стягнення коштів або про накладення арешту в порядку,
встановленому законом. Звільнення майна та коштів з-під арешту
здійснюється за постановою державного виконавця або за рішенням
суду. { Частина перша статті 59 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006 }
Зупинення власних видаткових операцій банку за його
рахунками, а так само зупинення видаткових операцій за рахунками
юридичних або фізичних осіб здійснюється лише в разі накладення
арешту відповідно до частини першої цієї статті. Зупинення
видаткових операцій здійснюється в межах суми, на яку накладено
арешт, крім випадків, коли арешт накладено без встановлення такої
суми. { Частина друга статті 59 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006 }
Забороняється накладати арешт на кореспондентські рахунки
банку. { Частина третя статті 59 із змінами, внесеними згідно із
Законом N 3541-IV ( 3541-15 ) від 15.03.2006 }
Рішення суду про стягнення на кошти, які знаходяться на
рахунках юридичних чи фізичних осіб, підлягають негайному і
безумовному виконанню, за винятком випадків введення мораторію
відповідно до цього Закону. { Частина четверта статті 59 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 3541-IV ( 3541-15 ) від
15.03.2006 }
( Стаття 59 в редакції Закону N 2631-IV ( 2631-15 ) від
02.06.2005 )
Глава 10
БАНКIВСЬКА ТАЄМНИЦЯ ТА
КОНФIДЕНЦIЙНIСТЬ IНФОРМАЦIЇ
Стаття 60. Банківська таємниця
Iнформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка
стала відомою банку у процесі обслуговування клієнта та
взаємовідносин з ним чи третім особам при наданні послуг банку і
розголошення якої може завдати матеріальної чи моральної шкоди
клієнту, є банківською таємницею.
Банківською таємницею, зокрема, є:
1) відомості про стан рахунків клієнтів, у тому числі стан
кореспондентських рахунків банків у Національному банку України;
2) операції, які були проведені на користь чи за дорученням
клієнта, здійснені ним угоди;
3) фінансово-економічний стан клієнтів;
4) системи охорони банку та клієнтів;
5) інформація про організаційно-правову структуру юридичної
особи - клієнта, її керівників, напрями діяльності;
6) відомості стосовно комерційної діяльності клієнтів чи
комерційної таємниці, будь-якого проекту, винаходів, зразків
продукції та інша комерційна інформація;
7) інформація щодо звітності по окремому банку, за винятком
тієї, що підлягає опублікуванню;
8) коди, що використовуються банками для захисту інформації.
Iнформація про банки чи клієнтів, що збирається під час
проведення банківського нагляду, становить банківську таємницю.
Положення цієї статті не поширюються на узагальнену по банках
інформацію, яка підлягає опублікуванню. Перелік інформації, що
підлягає обов'язковому опублікуванню, встановлюється Національним
банком України та додатково самим банком на його розсуд.
Національний банк України видає нормативно-правові акти з
питань зберігання, захисту, використання та розкриття інформації,
що становить банківську таємницю, та надає роз'яснення щодо
застосування таких актів. ( Статтю 60 доповнено частиною п'ятою
згідно із Законом N 3163-IV ( 3163-15 ) від 01.12.2005 )
Стаття 61. Зобов'язання щодо збереження банківської таємниці
Банки зобов'язані забезпечити збереження банківської таємниці
шляхом:
1) обмеження кола осіб, що мають доступ до інформації, яка
становить банківську таємницю;
2) організації спеціального діловодства з документами, що
містять банківську таємницю;
3) застосування технічних засобів для запобігання
несанкціонованому доступу до електронних та інших носіїв
інформації;
4) застосування застережень щодо збереження банківської
таємниці та відповідальності за її розголошення у договорах і
угодах між банком і клієнтом.
Службовці банку при вступі на посаду підписують зобов'язання
щодо збереження банківської таємниці. Керівники та службовці
банків зобов'язані не розголошувати та не використовувати з
вигодою для себе чи для третіх осіб конфіденційну інформацію, яка
стала відома їм при виконанні своїх службових обов'язків.
Приватні особи та організації, які при виконанні своїх
функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано
отримали конфіденційну інформацію, зобов'язані не розголошувати цю
інформацію і не використовувати її на свою користь чи на користь
третіх осіб.
У разі заподіяння банку чи його клієнту збитків шляхом витоку
інформації про банки та їх клієнтів з органів, які уповноважені
здійснювати банківський нагляд, збитки відшкодовуються винними
органами.
Стаття 62. Порядок розкриття банківської таємниці
Iнформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить
банківську таємницю, розкривається банками:
1) на письмовий запит або з письмового дозволу власника такої
інформації;
2) на письмову вимогу суду або за рішенням суду;
3) органам прокуратури України, Служби безпеки України,
Міністерства внутрішніх справ України, Антимонопольного комітету
України - на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками
конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта
підприємницької діяльності за конкретний проміжок часу; ( Пункт 3
частини першої статті 62 із змінами, внесеними згідно із Законом
N 1294-IV ( 1294-15 ) від 20.11.2003 )
4) органам Державної податкової служби України на їх письмову
вимогу з питань оподаткування або валютного контролю стосовно
операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної
особи - суб'єкта підприємницької діяльності за конкретний проміжок
часу;
5) спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань
фінансового моніторингу на його письмову вимогу стосовно
додаткової інформації про фінансову операцію, що стала об'єктом
фінансового моніторингу; ( Частину першу статті 62 доповнено
пунктом 5 згідно із Законом N 249-IV ( 249-15 ) від 28.11.2002; в
редакції Закону N 3163-IV ( 3163-15 ) від 01.12.2005 )
6) органам державної виконавчої служби на їх письмову вимогу
з питань виконання рішень судів стосовно стану рахунків конкретної
юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької
діяльності. ( Частину першу статті 62 доповнено пунктом 6 згідно
із Законом N 835-IV ( 835-15 ) від 22.05.2003 )
Вимога відповідного державного органу на отримання
інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:
1) бути викладена на бланку державного органу встановленої
форми;
2) бути надана за підписом керівника державного органу (чи
його заступника), скріпленого гербовою печаткою;
3) містити передбачені цим Законом підстави для отримання
цієї інформації;
4) містити посилання на норми закону, відповідно до яких
державний орган має право на отримання такої інформації.
Довідки по рахунках (вкладах) у разі смерті їх власників
надаються банком особам, зазначеним власником рахунку (вкладу) в
заповідальному розпорядженні банку, державним нотаріальним
конторам або приватним нотаріусам, іноземним консульським
установам по справах спадщини за рахунками (вкладами) померлих
власників рахунків (вкладів).
Банку забороняється надавати інформацію про клієнтів іншого
банку, навіть якщо їх імена зазначені у документах, угодах та
операціях клієнта.
Банк має право надавати загальну інформацію, що становить
банківську таємницю, іншим банкам в обсягах, необхідних при
наданні кредитів, банківських гарантій.
Обмеження стосовно отримання інформації, що містить
банківську таємницю, передбачені цією статтею, не поширюються на
службовців Національного банку України або уповноважених ними
осіб, які в межах повноважень, наданих Законом України "Про
Національний банк України", здійснюють функції банківського
нагляду або валютного контролю.
Національний банк України відповідно до міжнародного договору
України або за принципом взаємності має право надати інформацію,
отриману при здійсненні нагляду за діяльністю банків, органу
банківського нагляду іншої держави, якщо є гарантії того, що
надана інформація буде використана виключно з метою банківського
нагляду або запобігання легалізації (відмиванню) доходів,
одержаних злочинним шляхом, чи фінансуванню тероризму. ( Частина
сьома статті 62 в редакції Закону N 3163-IV ( 3163-15 ) від
01.12.2005 )
Положення цієї статті не поширюються на випадки надання
спеціально уповноваженому органу виконавчої влади з питань
фінансового моніторингу інформації про фінансові операції у
випадках, передбачених законом. ( Частина восьма статті 62 із
змінами, внесеними згідно із Законом N 249-IV ( 249-15 ) від
28.11.2002; в редакції Закону N 3163-IV ( 3163-15 ) від
01.12.2005 )
Особи, винні в порушенні порядку розкриття та використання
банківської таємниці, несуть відповідальність згідно із законами
України.
Глава 11
ЗАПОБIГАННЯ ТА ПРОТИДIЯ ЛЕГАЛIЗАЦIЇ (ВIДМИВАННЮ)
ДОХОДIВ, ОДЕРЖАНИХ ЗЛОЧИННИМ ШЛЯХОМ
Статт |
